Обличчя Калюжного виказувало його розгубленість.
— От заковика, — признався він у своїй безпорадності. — Нічого й не придумаєш…
— А я ось придумав, — промовив Чорноп"ятов і весело підморгнув товаришеві.
Той насупив брови.
— Еге, придумав, — повторив Чорноп"ятов. Скинувши з ноги черевика, він витяг з-під устілки складений квадратиком аркуш паперу, розгорнув його і подав Калюжному. — Читай! По-моєму, це єдиний вихід.
Калюжний взяв аркуша, списаного дрібненьким, але чітким почерком, і заходився читати.
— Молодець ти, Григорію Опанасовичу! Їй-бо, молодець! А мені й на думку це не спало.
— Хе-хе!.. А мені спало якраз перед твоїм приходом, — признався Чорноп"ятов. — Згоджуєшся?
— Цілком! Тільки ось що… — Він приклав пальця до лоба і заплющив очі, намагаючись щось пригадати. — Ми які явки їм повідомили?
— Нові. Одну на Готовцева, другу — про всякий випадок — на мене. Це було на початку травня, коли вони збирались прислати людину по гроші…
— А-а… — згадав Калюжний. — По ті німецькі фальшивки?
— От-от…
— Тоді все гаразд, — заявив Калюжний і сховав аркуш за околиш кепки. — Завтра о дванадцятій ночі депеша піде.
А в цей час до міста під"їжджав легковий автомобіль, у якому сиділи комендант міста і начальник гестапо. Машину супроводжували чотири мотоциклісти.
Коли машина минула міст через річку, начальник гестапо сказав:
— Як бачите, ніяких слідів у нашій зоні нема.
Комендант зітхнув і промовчав.
Поїздка нічого не дала. З"ясувалося, що селом Лопухово лише за один ранок у напрямку до міста пройшло десятків зо три машин. Кілька з них зупинялися в селі.
На всі запитання селяни відповідали неохоче і вже, звичайно, нічого не могли сказати про якусь особливу машину.
— А чи не здається вам, — знову заговорив начальник гестапо, — що вона ще не вийшла з кінцевого пункту?
ebooksa