— Він, Вальтер! — Глюк тицяє пальцем у кисневий балон. — Бачиш, пляма? Я сам підфарбував тиждень тому.
— В чому справа? — питає Галлер.
Рудобородий, гмукнувши, підморгує Вальтеру.
— Дурниці, — посміхається він. — Загубили апарат. А тепер, бачте, знайшли.
Так, це респіратор, що його викрав Карцов. Підводний тайник був надійний, доки в лагуні не зчинилася дика колотнеча. Хвилі викинули дихальний апарат з розколини. Свинцевий пояс, відчепившись, пішов на дно. А респіратор сплив — для цього досить, щоб у шланзі або гумовому мішку лишилося трохи повітря. Треба було ретельніше прикріпити вантаж.
Карцов морщиться. Як ускладнилося становище!
— Увага! — кричить Галлер. — Увага, Глюк!
З води виринає Абст. Він підпливає, гальмує біля майданчика, підіймається трапом.
Йому допомагають роздягнутися, поздоровляють, усі горланять, перериваючи один одного. Віддалік мовчки стоїть італієць.
— Ну от, спектакль закінчено, — задоволено каже Абст, сідаючи на камінь. — Потрібен висновок фахівця. Вам сподобалося, лейтенант Пелла?
— Мені було шкода тварини. — Італієць зволікає. — Я хочу піти звідси.
— Воля ваша! — Абст розсердився. — Я гадав, що ми поговоримо. Сьогодні ще є час. Завтра буде пізно. Пізно для вас, лейтенант!
— Нам нема про що розмовляти.
— Навпаки, розмова передбачається важлива… Хвилинку! — Абст звертається до помічника — Глюк, звідки цей респіратор?
Плавець винувато пояснює.
— Певні, що той самий?
— Так ось вона, позначка. — Глюк підіймає респіратор. — Погляньте на горловину балона, шеф. Фарба облупилася, я й підмастив. Бачте: балон сірий, а підфарбовано голубим. Я сам фарбував, шеф.
— Дайте сюди!
Глюк подає респіратор. Абст оглядає його, намагається відгвинтити вентиль балона.
— Скільки разів казав, не загвинчуйте намертво! Ану лишень, одгвинтіть!