Безумці

Голос цей такий вимогливий і наполегливий, що Карцов мимоволі сповзає до краю розколини.

Ось він уже на краю урвища. Ноги спущено до води, котра має бути десь поряд…

Отямившись, він ривком підтягує коліна, задкує. І важко дихає. Подумати тільки, мало не опинився в засідці! Варто спуститись у воду, і він ніколи не знайде дороги назад…

Хвилину тому йому було жарко. Тепер вологість проймає спину, розпливається по ребрах. А в роті немов стручки перцю — язик, піднебіння, гортань палають вогнем. Здається, все б оддав за кухоль прісної води!

Запалена уява малює картину: стіл, застелений білою холоднуватою скатертиною, на столі запітнілий глечик з водою, в якій плавають крижинки…

Де взяти воду, без якої він, здається, і справді збожеволіє?

— Спати, — вперто бубонить Карцов, лягаючи в розколині, — спати!..

Його розбудило світло — пульсуюче, надзвичайне. Карцов обережно визирає з-за скелі. Верхівка грота охоплена полум"ям. Вогняні хвилі — червоні, жовті, фіолетові — мчать назустріч одна одній, зіштовхуються і щезають, щоб одразу виникнути знову. Часом здається: вгорі палає рідкий метал, ось-ось він рине у воду, і тоді страшенний вибух на порох розвіє і грот, і скелю…

Звичайно, Карцов знає про сталактіта. Але як порівняти лаконічні рядки шкільних підручників з тим фантастичним видовищем, що відкрили його очам промені прожекторів, спрямовані в склепіння підземелля!

А в гроті працюють. Біля стелажів, де, немов гігантські патрони в обоймі, лежать рядом торпеди, порається бородатий — той, що вчора орудував кувалдою. Він у фуфайці і в"язаних штанях, у вовняній фесці та м"яких повстяних черевиках. На ньому пасок з великим пістолетом у розстебнутій кобурі.

Кран, що витягав торпеди, стоїть на краю майданчика. За його важелями другий мешканець підземелля. Стріла крана нахилена до води. Туди ж дивиться і крановщик. Ось він щось побачив, побіг до тунельного входу, перемкнув важіль у стінній коробці. Стадо ще світліше, спалахнув спрямований униз прожектор.

Тепер і Карцов помічає тінь, що рухається в глибині лагуни. Тінь збільшується, стає виразнішою. Незабаром випливає предмет, схожий на велику сигару. Торпеда, така сама, як і ті, що лежать на скелі? Ні, сигара, що виринула з води, набагато коротша. І позаду пливе чоловік. Карцов бачить довгі ручки, за які тримається плавець, у торці сигари — прикриті захисними кільцями гвинти, що спінюють воду. Підводний буксирувальник!

Сигара й чоловік наближаються до скелі, де напоготові стоїть кран. Буксирувальник уповільнює рух. Плавець чіпляє за гак стріли тросову петлю і подає знак крановщикові.

Карцов жде: ось-ось кран підніме сигару.

Але буксирувальник рухається далі і незабаром опиняється біля трапа. Тут плавець лишає свій апарат і підіймається на скелю. Дужий, гнучкий, в еластичному костюмі, з якого стікає вода, в перетинчастих ластах на ступнях, він скидає пасок з вантажами, респіратор і сідає на камінь. Карцову добре видно його лице — молоде, вродливе, але напрочуд мляве. Сівши, чоловік завмер, ніби раптово замислився.

Тим часом стріла крана йде вгору і витягує з води щось дивне. У повітрі гірлянда великих гумових мішків, туго напханих і обв"язаних тросом. Кран розвертається і кладе їх на майданчику.

Одразу ж з глибини випливає другий буксирувальник з плавцем, а за ним ще п"ять буксирувальників. Один за одним вони підпливають до майданчика, тягнучи за собою мішки. Спритно працює крановщик. Невдовзі весь вантаж піднято і складено на скелі. А віддалік сидять семеро плавців — молоді, в однакових костюмах, однаково байдужі та мляві…

На майданчику з"являється ще хтось. Жінка!

Вона вийшла з тунелю. На ній широка синя куртка, жовті в"язані штани, м"які черевики й пасок з пістолетом у розстебнутій кобурі.

Підійшовши до плавців, вона виймає з торбинки, що висить через плече, брикети, кожен завбільшки з долоню, розподіляє їх.