Це були невеликі мавпи, так звані «моньєт», з породи макак. Вони перемішалися з людьми, виривали з їх рук банани, совали носи в кошики, одним словом, почували себе зовсім вільно.
— Що це таке? — звернувся Піп до Нонга.
— Мабуть, якийсь день мавп або свято. Я чув, що в деяких місцях цих мавп шанують.
Тимчасом одна з мавп підійшла до Піпа і, помітивши блискучий ґудзик, вхопилася за нього лапою.
— Ах ти, негідниця! — розсердився Піп і хотів був як слід провчити її. Але Нонг схопив його за руку.
— Не чіпайте, туан! Може бути лихо! Люди образяться. Нам вигідніше заприятелювати з мавпами.
Піп зрозумів, заспокоївся, і вони обидва вже лагідно почали знайомитися з мавпами. І це принесло їм значну користь. Люди побачили, що гості заприятелювали з їх мавпами, ніби свої, і стали трохи прихильніше дивитися на чужинців.
А біля храму був другий натовп. Там почали свою торгівлю святі дьєлеми і за рахунок мавп зібрали жертви для великого бога Багар-Тунгаля. Жменька по жменьці вже наповнили мішки. А тут ще яєчка, шматки тканини, шкури звірів.
Раптом Піп щось надумав. Шепнув на вухо Нонгу, і вони підійшли до жерців. Один з них був досить молодою людиною, а другий — старий з сивою бородою, але обидва були однаково серйозні й суворі. Білі тюрбани й довгі білі балахони різко виділяли їх серед простих напівголих людей.
Піп вийняв дві золоті монети і урочисто поклав їх перед дьєлемами. А Нонг розтлумачив:
— Великий туан уже здавна шанує єдину справжню стародавню віру. Він дуже радий, що бачить народ, який зберіг цю віру, і на знак пошани просить прийняти його жертву.
Жерці здивувалися. Жертва була справді значна: навіть старий не пам"ятав, щоб хто-небудь колись жертвував стільки золота. Але, з іншого боку, якось і підозріло.
Піп помітив, що вони дивуються й не вірять, і за допомогою тих небагатьох слів, які знав, додав:
— І в наших краях, хоч і дуже мало, але є такі люди, які не визнають нових вигаданих релігій. Вони чули, що існує стародавня, правдива віра, але не зустрічають її.. Ось чому я радію, що зустрів справжніх носіїв віри дідів.
Піп ще хотів сказати, що дуже хоче ознайомитися з цією вірою, але побоявся, щоб вони не догадалися, для чого робиться така жертва. Вирішив відкласти це до іншого випадку, а тепер показати, що це він робить виключно з пошани: навіть повернувся, щоб іти.
Тоді старий сказав:
— Ніколи ми не бачили таких людей з чужинців, особливо білих. Та коли ти правду кажеш, хай твоя жертва дійде до великого Багара-Тунгаля.
Піп відійшов, але йому так кортіло ознайомитися з цією «єдиною правдивою вірою», що він навіть шкодував, чому не попросив дозволу оглянути храм і подивитись релігійну церемонію. Однак усе те, що він зробив, виявилося дуже вдалим.
Коли він відійшов, жерці зиркнули один на одного, і молодий сказав:
— Цей чужоземець дав жертву і пішов собі, нічого не просячи. Для чого він міг це зробити?