— А як прізвище твого туана? — спитав Гейс, згадавши Піпа.
— Не знаю.
— Який він з себе?
— Досить високий, худий, з білявим волоссям.
— Так і є! — скрикнув Гейс. — Це, напевне, той дивак, з яким ми зустрічалися в Батавії. Пам"ятаєш, Салул?
— Пам"ятаю, — усміхнувся той. — А як ти з ним зустрівся? — знову звернувся Салул до Нонга.
— В дорозі. Я йшов світ за очі, прямуючи в цей бік. Мати померла, батько загинув, все господарство пропало. Мені нічого не лишалося, як іти куди-небудь, де…
Тут він глянув на Гейса й замовк.
— Кажи, кажи, не бійся! — заспокоїв його Салул. — Це наша людина.
При цих словах Нонг здивувався ще дужче. Як це може бути? Біла людина — і «наша»!
І Салул, і Гейс догадалися, про що думає Нонг.
— Ну добре, — сказав тоді Салул. — В такому разі ми скажемо тобі, хто ми такі: ми ті, хто веде боротьбу з білими і різними туанами взагалі.
Нонг знову глянув на Гейса спідлоба.
— Особливо з білими туанами, — додав усміхаючись Гейс.
Нонг побачив, що ці люди, здається, добрі, й сказав:
— Я й хотів приєднатися до таких.
Одразу стало ясно, що не вірити Нонгу не можна було.
— Ну, то ходім з нами, — сказав Салул.
— Охоче, — сказав Нонг, — але треба було б якось розрахуватись з моїм туаном, та справа тут така…
І Нонг докладно розповів усю історію.