Амок

У цьому озері, ніби в казані, кипіла лава. В одному місці вона була покрита твердою корою, наче кригою, у другому — легко, поволі кипіла і булькала, мов каша. При цьому щоразу здіймався стовп пари та газу.

Раптом вітер подув з другого боку, і мандрівників мало не обпекло. До того ж вони відчули шкідливий сірчаний запах.

Усі покотилися вниз.

— Ого! Кепські жарти! — закричали вони.

— Так він нас коли-небудь і зовсім уб"є, якщо ми притулимося до нього. Він може і залити нас своєю кашею.

— Будемо сподіватися, що він стримається кілька тижнів, а там ми й самі залишимо його. Та й взагалі такі вулкани дуже рідко виливаються.

Треба додати, що такі вулкани справді діють спокійніше. Звичайно вони не гуркочуть, не руйнують околиць. Покиплять собі потихеньку — і все. Такими вулканами особливо славляться Гавайські острови в Тихому океані. Звісно, це не значить, що вони ніколи не можуть наробити лиха. В цьому самісінькому гнізді раніше, очевидно, відбувалися великі і грізні події.

— Берімося, товариші, за роботу! — наказав Сідан.

Слід сказати, що робота виявилася надто важкою. Все це гніздо мало принаймні десять кілометрів довжини і ширини, а це складало сто квадратних кілометрів площі, яку треба було обслідувати, та ще й як обслідувати! Глянути за кожний камінь, навіть під корч, пролізти в кожну щілину, спуститися в кожну ущелину, в кожне провалля. Навіть коли тут і є потрібний закуток, то натрапити на нього можна лише випадково. А в гіршому разі його може й зовсім не бути.

Першого дня шукали з запалом, другого дня — з упертою енергією, а третього почулися голоси: «Чи не даремна праця?»

А тут ще й харчі вийшли.

— Товариші! — підбадьорювали Сідан, Сурат і найактивніші матроси. — Все одно, так або інакше, нам треба знайти притулок: чи тут, чи там, але шукати треба. Ну, гаразд: коли тут не сподіваєтесь, шукайте в іншому місці — це все одно. Але зовсім припинити всю нашу справу, рискувати таким великим для нас багатством, як зброя, ми не можемо.

Довго доводити не треба було, бо кожен і без того добре розумів становище. Виділили п"ять чоловік на полювання, а самі знову взялися за роботу.

Як на лихо, і мисливцям не пощастило. Провештались вони півдня і, крім кількох маленьких мавп, нічого не бачили. Біля одного струмка помітили були сліди носорога, але його самого знайти не змогли.

— Нічого не зробиш, доведеться тоді мавп стріляти.

— Та й їх уже не видно! От так не везе! — скаржилися мисливці.

Відпочили трохи і знову почали ходити. Неглибокою улоговиною, вкритою вулканічним туфом, попрямували далі від вулканів, до моря. Вони йшли так собі, аби тільки йти, навіть рушниці закинули за плечі.

І ось зовсім несподівано з якоїсь папороті вискочив дикий кабан і побіг улоговиною. Поки мисливці скинули рушниці, він завернув убік і зник.

Мало не плачучи від невдачі, побігли наші мисливці слідом. Завернули і побачили лісок з величезних тамариндів. Він тягнув праворуч і ліворуч кроків на сто, а далі зводилися вивітрілі скелі. Пройшли кроків з двадцять вперед і наткнулися вже на тверду стрімку скелю.

— Товариші! Швидше назад! Станьмо з того боку! Кабан повинен бути тут! Він нікуди не міг утекти! — зраділи мисливці.