Амок

Ось ще один закуток; з другого боку. Але там нічого цікавого не знайшли. Ще пройшли кілька кроків. Долівка знизилася, запахло вологою й ще якимсь незрозумілим, але неприємним запахом.

Але що там попереду шурхотить і ворушиться?..

— Змії! Змії! Назад!!

У темряві гойдався цілий ліс голів, блищали очі, рухалися жала. Люте сичання все збільшувалось.

— Що робити? — запитали озброєні. — Стріляти?

— Ні, ні, не варто! — почулися голоси. — Невідомо ще, скільки зможете убити зразу, а інші, розлючені, всім натовпом можуть наробити нам великого лиха. Потім справимося з ними: зброї вистачить.

І весь загін якось мимохіть швидко посунувся назад. І добре зробили, бо розпочинати бійку з цією масою змій, та ще в темряві, було надто рисковано. Перед таким ворогом довелося відступити.

Засмажили кабана і довго розмовляли, дивуючись з усього того, що бачили. Ночувати з такими сусідами побоялися і вийшли на поверхню.

Над вулканом блищала заграва, а десь близько гуло море. Полягали, веселі й — задоволені, і зараз же міцно заснули.

Але вночі раптом почувся гуркіт гарматних пострілів, а потім свист і шипіння!..

Миттю всі були на ногах, схопилися за зброю, почали прислухатися, але більше вже нічого не чули. Кинулися сюди-туди, пригляділися, прислухались, — та так нічого особливого й не помітили.

— Що б це таке могло бути? — здивувався Сідан. — Я ж сам добре чув постріл, а потім якийсь свист і шипіння.

— І я це саме чув, — сказав Сурат.

Те ж підтвердили й інші товариші.

— Значить, треба припустити, що то був постріл з гармати, а свист — політ снаряда?

— Нічого іншого не можна придумати.

— Тоді хто ж і звідки стріляв?

— Голландці з моря.

— Біжімо до берега! — кинулося кілька чоловік.

Але куди там бігти — йти не можна було в темряві по скелях; повзти треба було, а не бігти. Може, тому на морі нічого й не встигли побачити.