— То ви не з тих матросів, про яких згадується в документі?
— Ні. Я нічого не знав про документ. Капітан, мабуть, кинув його в море тоді, коли мене вже не було на судні.
— Але капітан?.. Капітан?..
— Я вважав, що він потонув, зник, загинув разом з командою “Британії”. Я гадав, що врятувався сам-один.
— Але ви сказали нам: “Капітан Грант живий!”
— Ні. Я сказав: “Якщо капітан живий”…
— І додали: “То він на австралійській землі”.
— Так, він може бути тільки тут.
— Отже, вам невідомо, де він?
— Ні, сер, кажу вам: я гадав, ніби він загинув у хвилях або розбився об скелі.
Це від вас я почув, що він, можливо, живий.
— Але тоді що ж ви знаєте? — запитав Гленарван.
— Тільки одне: якщо капітан Грант врятувався, то він в Австралії.
— Де сталася аварія? — запитав майор Мак-Наббс.
Про це треба було спитати насамперед, але збентежений Гленарван хотів передусім дізнатися про долю капітана Гранта. Розмова, досі нелогічна й безладна, котра змішувала дати, факти й перестрибувала від питання до питання, відтепер стала розважливіша й поміркованіша; невдовзі всі подробиці цієї таємничої історії повстали перед слухачами чітко й послідовно.
Айртон відповів Мак-Наббсові так:
— Коли хвилі підхопили мене й змили з бака, де я тоді спускав клівер, “Британія” мчала просто до австралійського берега. До нього залишалось близько двох кабельтових. Отже, аварія сталася саме тут.
— Під тридцять сьомим градусом широти? — спитав Джон Манглс.
— Під тридцять сьомим, — ствердив Айртон. — На західному узбережжі?
— Ні, ні! На східному, — жваво відповів боцман.