Розділ XVII
ЧОМУ “ДУНКАН” КРЕЙСУВАВ БІЛЯ СХІДНОГО БЕРЕГА НОВОЇ ЗЕЛАНДІЇ
Неможливо передати почуття Гленарвана і його друзів, коли назустріч їм забриніли народні шотландські наспіви. В ту хвилину, як вони сходили на палубу “Дункана”, один із матросів заграв на дуді старовинний піброкс Малькольмського клану, й могутні вигуки “слава” привітали повернення лорда на яхту.
Гленарван, Джон Манглс, Паганель, Роберт, навіть майор, — усі плакали та обнімалися. То було зворушення, нестяма з радощів. Географ наче збезумився: він пританцьовував і націлявся своєю нерозлучною трубою на піроги, які вже підпливали до берега.
Але побачивши на Гленарванові та його супутниках саме лахміття замість одягу, сліди жахливих страждань на змарнілих обличчях, команда яхти принишкла. На судно повернулися привиди, а не ті відважні, певні свого успіху й сповнені надії мандрівники, що три місяці тому вирушили на розшуки капітана Гранта. Випадок, лише щасливий випадок привів їх на судно, котре вони вже ніколи не сподівались побачити! І які ж вони виснажені й кволі!
Та перше ніж подумати про відпочинок, про нагальну потребу вдовольнити голод і спрагу, Гленарван спитав Тома Остіна, чому яхта опинилася тут і крейсує вздовж східного берега Нової Зеландії? Як “Дункан” уникнув рук Бена Джойса? Яким побитом трапився він саме на шляху втікачів?
“Як? Чому? Навіщо?” — так починалися всі питання, що водночас дощем сипались на Тома Остіна. Старий моряк не звав, кого слухати. Врешті він вирішив слухати самого лише Гленарвана й відповідати тільки йому.
— А де ж каторжники? — питав Гленарван. — Що ви зробили каторжникам?
— Каторжники? — повторював розгублено Том Остін, очевидно, не розуміючи питання.
— Так! Негідники, що напали на яхту!
— На яку яхту, сер? — здивувався Том Остін. — На вашу?
— Авжеж, Томе! На “Дункан”! Прийшов же до вас на судно Бен Джойс?
— Я не знаю ніякого Бена Джойса, я його ніколи не бачив, — відповів Том Остін.
— Ніколи! — вигукнув Гленарван, вражений відповіддю старого моряка. — Коли так, тоді скажіть мені, Томе, чого ж “Дункан” кружає оце зараз навколо новозеландських берегів?
Якщо Гленарван, леді Гелена, Мері Грант, Паганель, майор, Роберт, Джон Манглс, Олбінет, Мюльреді й Вільсон не могли збагнути, чому так дивується старий моряк, то наскільки ж дужче здивувалися вони, коли Том відповів спокійно й повагом:
— Таж він тут з вашого наказу, сер.
— З мого наказу! — вигукнув Гленарван.
— Так, сер. Я лише виконую ваше розпорядження, що ви дали мені в листі від 14 січня.
— У моєму листі! У моєму листі! — повторював Гленарван.
Всі десятеро мандрівників притьмом оточили Тома Остіна й пасли його очима: виходить, лист, написаний на берегах Снові, таки потрапив на “Дункан”?