— Стривайте, — мовив Гленарван, — давайте порозуміємось, бо мені здається, ніби я марю. Ви одібрали листа, Томе?
— Так, листа од вас, сер.
— У Мельбурні?
— В Мельбурні, саме тоді, коли закінчив лагодити судно.
— І цей лист?..
— Він був написаний не вашою рукою, сер, але мав ваш підпис.
— То однаково. І цього листа вам передав каторжник на ймення Бен Джойс?
— Ні, матрос Айртон, боцман з “Британії”.
— Так, так. Айртон і Бен Джойс — це одна й та сама особа! Гаразд. Що ж було в тому листі?
— В ньому ви мені наказували негайно покинути Мельбурн і крейсувати вздовж Східних берегів…
— Австралії! — вигукнув Гленарван із запалом, що спантеличив старого моряка.
— Австралії? — розгублено перепитав Том, широко розплющивши, очі. — Ні, сер! Нової Зеландії!
— Австралії, Томе, Австралії! — одностайно ствердили Гленарванові супутники.
Тут Остінові немов забило памороки. Гленарван говорив так упевнено, що помічник капітана на хвилину повірив, наче й справді помилився, читаючи листа. Невже він, відданий, справний моряк, допустився такого огріху? Збентежений, Остін аж почервонів.
— Заспокойтесь, Томе, — мовила леді Гелена. — Мабуть, так хотіла доля…
— Але ж ні, пані, даруйте мені, — заговорив Том Остін. — Це неможливо! Я не міг помилитися! Айртон теж читав листа, і це він, саме він, наполягав, навпаки, щоб я повів судно до австралійських берегів!
— Айртон? — скрикнув Гленарван.
— Так, він! Айртон запевняв мене, що це помилка, що ви призначили зустріч у Туфолдській затоці.
— У вас зберігся лист, Томе? — спитав надзвичайно зацікавлений майор.
— Так, пане Мак-Наббсе, — відповів Остін. — Зараз я його розшукаю.