Заповіт мисливця

— Яке місце ви оберете собі для вигнання? І цю милость, на жаль, вам дано. Ви самі можете визначити, де захочете оселитися.

— Якщо дозволите, я оберу саме цей округ. Сподіваюся, що в вашій особі, вельмишановний пане, я завжди матиму прихильного заступника, — іронізував Феклістов.

Тупий і зарозумілий охоронець царського самодержавства не помітив цієї іронії, поворухнувся на стільці й поблажливо глянув на помилуваного. Потім відкашлявся й почав поважно цідити крізь зуби:

— Я не знаю, яких заступників ви маєте в Петербурзі, та це мене й не цікавить. А щодо мого заступництва, то воно залежатиме від вашої поведінки. Кожного місяця будете приходити особисто до мене. І попереджаю: ніякої агітації, ніяких політичних гуртків і подібних безчинств. Ми будемо тримати вас на мушці, навіть якщо ви знову заберетесь у якийсь ведмежий барліг. Ось підпишіть.

Огидна процедура скінчилась, і Феклістов, виходячи з управління, глибоко зітхнув.

Проте до оселі в Співучій долині він поїхав не одразу. Іван Хомич затримався на кілька днів у свого друга Боброва, з нетерпінням чекаючи на повернення Орлова. Він навіть і в гадці не мав, що разом з мисливцем та Майюл приїдуть також Ольга Петрівна з Андрієм.

То була зустріч, яка всіх зворушила. Бобров провів своїх давніх і нових друзів аж до самої Співучої долини.

Невпізнанно змінилася тиха оселя. Сміх, пісні та музика линули з відчинених вікон. Андрій привіз із собою гармонію, на якій він грав справді майстерно; голоси співаків у супроводі її звучних акордів дзвеніли на всю долину. Для сім"ї Феклістова прибудували дві кімнати, з окружного міста привезли нову обстановку для всього будинку.

Плани від"їзду на чужину, які Феклістов складав під час хвороби, канули в Лету. Іван Хомич не припинив революційної діяльності, але спочатку мусив бути дуже обережним і обмежуватися тим, що підтримував зв"язки між революціонерами та надавав посильну допомогу втікачам. Ольга Петрівна прожила в тайзі все літо, а восени поїхала з сином у Петербург.

Феклістов зовсім не був у захваті від завдання, яке поклали на нього петербурзькі власті, і не збирався робити для них геологічні дослідження Сибіру.

— Та щоб я працював на своїх тюремників, на панів фабрикантів, біржових спекулянтів і пихате дворянство?! Хай зачекають…

Разом з Орловим, Хатангіном та ще двома тунгусами Феклістов почав будувати приїск на місці ведмежого барлога. За чотирнадцять днів виснажливої праці вони відвели струмок у нове річище і поставили невеличку загату, щоб вода мала напір, необхідний для промивки родовища. Проте результат виявився далеко не таким, якого сподівалися. За три тижні старателі видобули близько двох кілограмів золота, та й усе.

— Отже, це тільки гніздо. Але виходить, що тут, крім води, котра руйнувала й розмивала гірську породу, діяли ще якісь сили. Я мушу докопатися до суті цього явища.

І всі свої зусилля Феклістов спрямував на розв"язання цієї проблеми. День у день бродив він по тайзі, досліджував і копав, робив бурові розвідки, закладав невеличкі розвідувальні шахти. Серед тунгуських друзів у нього було немало добрих помічників. Улітку знову приїхала сім"я, і Феклістов залучив до роботи сина. Хоч Андрій і намагався кожну хвилину використати для полювання, проте він беззастережно супроводив батька в усіх його експедиціях.

Минав час, і Феклістов усе більше й більше зживався з тайгою. Він любив її в усі пори року — влітку, взимку і особливо тоді, коли високо в небі летіли лебеді та дикі гуси, протяглими голосами віщуючи весну, і коли ліс стояв, сповнений тисячами різних запахів квітів, трав і дерев. Найсильніше дихали берези. Їх подих був чистий, мов кришталева вода лісового струмка. Феклістову здавалося, що сильний аромат, зірваний вітром з крон дерев, нагадує солоний подих моря.

Орлов, з яким Іван Хомич часто ділився своїми спостереженнями, кивав головою і посміхаючись казав:

— Пропав ти, Іване Хомичу. Хто так поринає в життя тайги, той ніколи вже не зможе покинути її. Ти застряв тут навіки.

Феклістов лишився в тайзі навіть після того, коли минув строк його вигнання. Він провадив широкі дослідження, складав геологічні карти, активно листувався з кількома науковими товариствами.

А до того ж він став мисливцем. Узимку, коли не було можливості займатися улюбленою справою, Іван Хомич невтомно полював на хутрового звіра. Найбільше вабило йото полювання на соболя. Часто Феклістов брав участь і в полюванні на ведмедів.

Коли одружувався син Андрій, Феклістов поїхав у Петербург на синове весілля, пожив там кілька місяців і знову повернувся у Співучу долину. Повернувся разом з Ольгою Петрівною — адже вона теж закохалася в тайгу, де предковічні дерева стояли, наче німа сторожа багатств, захованих у надрах землі.