Заповіт мисливця

За словами Єменки, до Сурунганських гір лишалося щонайбільше чотири дні їзди, і ми охоче пожертвували одним днем ради такої надзвичайної експедиції.

Мене ж разом з тим дуже цікавили й гори. Я не міг позбутися передчуття, що там, у маловідомих і ще не обжитих краях, нас чекає щось особливе.

Розповідь старого мисливця Родіона Орлова глибоко засіла в моїй пам"яті, і чим більше я роздумував над життям шкільного вчителя й геолога — дідуся Феклістова, тим більше сумнівався в меті подорожі його внука Олега.

Чи справді там якесь соболине царство? А може, щось зовсім інше?

Такі думки роїлися у мене в голові, коли я їхав поряд з Чижовим шукати між обгорілими деревами уламки метеорита. Нарешті, я не втримався й запитав:

— Петре Андрійовичу, ви справді вірите, що в Сурунганських горах ми знайдемо соболине царство?

— Забагато питаєте, хлопче. Єменка запевняє, що соболі там неодмінно будуть, і це підтверджує припущення біолога Реткіна, який посилається на записи старого геолога Феклістова. Та не будемо гадати. Зачекаємо і побачимо самі.

На цьому розмова скінчилася, і моя цікавість аніскільки не була задоволена.

Спроби знайти осколки великого космічного тіла поки що не мали ніякого успіху. Ми з Чижовим старанно оглянули й розгребли кілька згарищ, проте не помітили жодних ознак тих невеликих кратерів, які мали б утворитися при падінні уламків на землю.

Втративши бажання шукати далі, ми, запилені й стомлені, опівдні приїхали на призначене місце збору. Тут нас чекав Старобор, але більш нікого ще не було. Надвечір прибули Єменка і Олег з Тамарою. Олег помахав нам і, злізши з коня, показав знахідку своєї групи: три уламки боліда, привезені в дорожніх мішках. Один з уламків заважив майже двадцять кілограмів, другий — дванадцять, а третій — вісім. Ми поздоровили групу з успіхом і з інтересом почали розглядати космічне тіло.

Уламки були темно-сірі, гранчасті, з обгорілими краями, вкриті тоненькою плівкою якоїсь залізо-кам"яної речовини. Олег пояснив, що ці куски складаються з заліза, нікелю та сірки. При ґрунтовному аналізі тут, мовляв, знайдеться ще й тріоліт, лауренсіт, олівін та інші мінерали. Потім геолог розповів нам, як саме йому пощастило знайти ці уламки, а Єменка почав вихваляти геолога, твердячи, що в того надзвичайний «нюх». Уже на другому пожарищі він, мовляв, знайшов кратер від уламка.

— Я б ніколи його не знайшов, — признався Єменка. — Він був засипаний попелом та головешками, і хай мене біс візьме, коли я збагну, як це Олег Андрійович міг його знайти.

Олег посміхнувся і тільки махнув рукою:

– Що ж, у кожного свої здібності. Я ледве розрізняю, де слід куниці, а де домашнього кота. Вам же немає потреби примічати різні незначні зміни конфігурації певної місцевості. Для цього потрібні досвід і, звичайно, відповідні спеціальні знання.

Ніхто з нас не виявляв бажання їхати далі. Ми заходилися шукати місце для табору. Під виступом скелі зеленів невеличкий лужок. Між кущами й камінням тут звивався маленький струмок. Отут і вирішили отаборитися.

Проте Шульгіна з в"ючними кіньми ще не було, тому розставляти палатки й готувати вечерю ми не могли. Де міг затриматися лісничий? Усі сушили голови, шукаючи відповіді на це запитання, а найбільше досадував Старобор — він уже добре зголоднів: поснідавши вранці, бідолаха нічого не взяв з собою перекусити, бо не сподівався, що обідати доведеться аж увечері.

Шульгін приїхав уже в сутінках. Замість привітання на нього посипались докори. Та він спокійно їх вислухав, а запізнення своє пояснив дуже просто: трохи збився з дороги, бо один в"ючак десь забіг, і, шукаючи його, лісничий заблудився.

Старобор вдав, що не розуміє:

— Як це в"ючак міг забігти, коли він весь час був у вас перед очима?

— А коли очі не бачать, тоді що? Коли людина спить, то хіба вона бачить щось інше, крім снів? Звичайно, ні. Отаке було й зі мною. Я ж не доспав минулої ночі, ну й задрімав трохи довше, ніж думав, а той в"ючак, лукава худобина, скористався з цього і відбився. Клянуся, що ти не ображатимешся на мене, — закінчив лісничий і поплескав Старобора по плечу.