Звичайно ж, він ошукався. Я-23 здогадався, що історія з гвоздикою — провокація, шита білими нитками, і вирішив дати Нойманнові щигля в ніс. Але ж це була не Нойманнова ідея — “спіймати щуку на блешню”. Нойманн хотів спокійно, поволі, поступово.
Та ще й оте безглузде непорозуміння з абвером. Треба ж було такому статися, щоб саме тоді, коли він особисто приніс у майстерню кравця фальшиве донесення і хотів перевірити, чи той передає справжній текст, почувся раптовий грюкіт у двері й одразу ж до кімнати вдерлося двоє офіцерів з абверу.
Окрім того, Нойманнові довелося вислухати від шмаркача Клосса нотацію, що СД працює, як на приватному фільварку, що, не радячись з абвером, розпорошує зусилля — усе це частково відповідало правді.
І ще, на довершення всього, втеча радиста! Здавалося, що цей тип уже цілком відчуває себе приреченим, що неспроможний навіть подумати про втечу, а тим часом…
Тепер ворожий Центр не повірить навіть тоді, коли передавати тим самим шифром і на тій самій хвилі. Тільки те, що передачу припинено на половині, мусить їх насторожити, а про заміну радиста вже годі й казати.
— Вас, Нойманне, прислали з Берліна, — штандартенфюрер знову говорив тихо, — щоб ви поставили на ноги нашу контррозвідницьку роботу. Не заперечую, спочатку вам удалося досягти певних успіхів — ви запеленгували ворожу радіостанцію. Я вже тоді переконував вас віддати радиста хлопцям з Алеї Шуха. Вони б з нього що-небудь витягли. Та ви кричали про свої методи, а Варшава — не те місце, де можна застосовувати берлінські методи.
— Але ж ви схвалили мій план, — пробував заперечити Нойманн. — Ми передали чотири фальшивих радіограми, а це теж уже деякий успіх.
— Якщо вони досі не здогадалися, що ми годували їх лушпинням, то здогадаються про це не сьогодні-завтра. А Я-23 працюватиме собі й далі.
— Коли б не оце безглузде непорозуміння з абвером, — промовив Нойманн і відчув, що зараз станеться те, чого він найбільше боявся.
— Треба було це передбачити, — сказав Лойтцке.
І Нойманн полегшено зітхнув, — найгірше відсунулося надалі. Він вирішив зволікати. Найкращий спосіб для цього — принизлива форма.
— Я дозволю собі звернути вашу увагу, пане штандартенфюрер, що я наполягав, аби проінформувати абвер про план викриття радіостанції.
Легка гримаса, яка промайнула на обличчі Лойтцке, свідчила: він зрозумів, що мав на увазі Нойманн.
— Я щось не пригадую. А хай навіть і так. Вам теж здавалося, що ми зуміємо владнати це самі, без допомоги отих фертиків з вермахту. Що з радистом? Ви не взяли його?
— Я покарав Лепке, який проґавив його.
— Це мене зовсім не обходить! Годі вже гратись! Ви мусите взяти решту групи, тобто офіціантку й інкасатора.
“Отже, все-таки настало. Та, зрештою, й повинно було настати. Чому це я дивуюсь?”, — подумав Нойманн.
— Це неможливо, — через силу вимовив він.
— Ви знову хочете запропонувати мені свої методи? Нічого не вийде! Вони мусять щось знати про цього Я-23.
— Вони втекли! — признався Нойманн, дивлячись просто в бліді очі Лойтцке, котрі розширювались від здивування. — Нам удалося встановити, що Прухналь сів у рикшу, якою правив наш агент; пізніше ми знайшли агента вбитого. Дівчина ж утекла з їдальні через чорний хід.
ebooksa