— А хто вбив Марту?
Клосс підвівся.
— Ти й так дуже багато знаєш, Інго. Тікай.
— Ні.
— Це злочинці.
— Про кого ви говорите, пане капітан? — запитала вона зовсім спокійно. — Ви маєте на увазі німців?
— Атож, — відповів Клосс, — німців.
Дівчина кинулась до дверей. Зупинилася трохи на порозі і дивилася на нього палаючими очима.
— Я теж німкеня. І ви теж. Мусять же бути німці, які не вбивають, не змовляються з американцями, не продають таємниць, які борються…
— Інго! — вигукнув Клосс.
Але її вже не було. Він побачив Інгу ще за вікном — вона бігла серединою вулиці до базарного майдану, напевно, в комендатуру. Солдати з транспортера дивилися їй вслід. Клосс подумав, що знову програв: цієї дівчини йому не вдалося врятувати.
Він вийшов у коридор. Скоро мав з’явитися чоловік, якого Рінг добре знав, але якого хотів забути. Клосс знав, що розіграти останній акт буде нелегко. У нього ще не було ніякого плану, тільки деякі міркування, як повестися в певній ситуації…
Клосс підійшов до дверей, що вели до кімнати Анни-Марії. Рінг і фройляйн голосно розмовляли, так, що він майже все розумів. Вони говорили про нього.
— Коли Інга розповіла про замок Едельсберг? — почув він голос Рінга.
— Учора ввечері.
— Шенк був при цьому?
— Так.
— А Клосс?
— Теж. — У голосі Анни-Марії йому вчулося глузування. — Не довіряєте? — запитала американка. — Відсутність довіри і лояльності — явища, типові у вашій армії.
Короткий сміх Рінга.
ebooksa