Клосс мовчав.
— Розказуй! — верескнув гестапівець. Методи цього фахівця були, однак, досить примітивні.
— Я хочу тобі нагадати, — почав Клосс, — що ти розмовляєш з німецьким офіцером.
Якусь мить Клоссові здавалося, що Мюллер його вдарить; він майже впритул бачив обличчя гестапівця, витріщені очі й кадик. Нарешті Мюллер опанував себе.
— Ви не хочете говорити, — процідив він крізь зуби, наголошуючи на слові “ви”. — Нам уже доводилося мати справу з різними німецькими офіцерами.
— Я не знаю, — спокійно відказав Клосс. — Мені, на жаль, не вдалося цього встановити.
Його спокій і чемність вивели німців з рівноваги.
— Про що йшлося під час зустрічі з адміралом? — запитав Мюллер.
“Отже, вони знають про це”, — подумав Клосс.
— Зателефонуйте, будь ласка, адміралові, — не гаючись, відповів вій.
— Ви глузуєте з нас! — закричав Мюллер. — Ви, певно, ніколи не мали справи з гестапо. Та й не знаєте ще, чи вам вдасться взагалі звідсіля вийти… Я… — він поперхнувся власними погрозами.
“Зараз”, — подумав Клосс. І схопився з стільця. Його крик анітрохи не поступався крикові Мюллера.
— Мені соромно за вас! — загримав Клосс. — Ви поводитеся, як звичайні есесівці! Як ви ставитеся до офіцера, котрий хоче з вами працювати! Як до ворога!
— Ви хочете з нами працювати? — повторив Мюллер. На його обличчі з’явилося здивування. — Може, закурите, обер-лейтенанте?
“Крик діє на них, як холостий постріл”, — подумав Клосс.
— Охоче, — відповів він.
— Давайте поговоримо по-діловому. Сідайте. Чи розмова з адміралом стосувалася й Інгрід Кельд?
Клосс затягся димом. Він почував себе зараз як гравець у покер, що має дві пари і не може їх звірити. У суперника був принаймні фуль.
— І так, і ні, — сказав він.
На обличчі Мюллера з’явилася недовіра.