— Май за кого хочеш, — знизав плечима Клосс.
Згодом йому доведеться розплутувати всю цю справу і розіграти її до кінця. Тепер же його цікавило зовсім інше: коли втекла Інгрід, як саме і скільки в нього лишилося часу? Точніше, тільки останнє: скільки ще лишилося часу? Минуло кілька хвилин — і Клосс ступав уже по сходах будинку на Альбертштрассе. Він вважав, що Інгрід або ж повернеться додому і звідти зателефонує Мюллерові, або ж з вілли Больдта піде в гестапо і приїде з Мюллером по свої речі. Поки вона дістанеться до центру міста, мине більше години. На вокзалі їй треба бути о другій годині ночі, щоб видати в руки гестапо зв’язкову, що прибуває з Парижа. Поїзд до Стокгольма, яким вона мала поїхати, відходить двома годинами пізніше. Отже, можна сподіватися, що ці дві години Інгрід почекає на вокзалі. Клосс глянув на годинник — було п’ять хвилин на другу. Якщо Інгрід Кельд схоче встигнути забрати речі, вона повинна прийти сюди найпізніше через двадцять хвилин.
І раптом у голові Клосса сяйнула нова думка: а що, як ризикнути?
Двері квартири були замкнені. Прислухавшись до тиші, що панувала за дверима, обер-лейтенант дістав з кишені свою чудесну відмичку. Замок піддався ще легше, ніж уперше. В квартирі нічого не змінилося — залишався той самий розгардіяш, сукні Інгрід валялися долі. Клосс підійшов до телефону й набрав номер Мюллера. Він був певний, що застане гауптштурмфюрера в гестапо. Адже Мюллер чекає повідомлення — його оперативні групи прочісують Потсдам. Почувся крик: Мюллер кричав навіть у телефонну трубку. Затуливши рот носовою хустиною і змінюючи голос, Клосс сказав:
— Панна Кельд у себе в квартирі.
— Хто говорить? — запитав Мюллер.
Клосс поклав трубку. Шеф гестапо має з’явитися сюди не пізніше як за двадцять хвилин. Отже, пластикову іграшку слід навести на тридцять п’ять хвилин по першій.
“Гадаю, що не помилився”, — подумки відзначив Клосс.
На низенькому столикові він побачив великий вазон. Прекрасне місце для пекельної штуки! З цієї кімнати після вибуху ніхто не вийде живим!
Коли все було вже готове, Клосс рушив до виходу, та раптом почув, як клацнув замок. Він ледве встиг відбігти й сховатися за барвисті портьєри балконних дверей.
Увійшла Інгрід Кельд. Клосс бачив її крізь шпарину. Глянув на годинник — до вибуху лишалося п’ятнадцять хвилин. Оце стільки залишилося їй жити! А йому?
Настав час подумати й про себе. Адже ж він теж не може вибратися звідси… Вважав, що Інгрід підійде до телефону, але вона опустилася на стілець і розплакалася.
Клосса зненацька пройняв жаль — непотрібний і нічим не обґрунтований жаль.
Він ще раз глянув на годинник: до вибуху залишилося чотирнадцять хвилин. Треба застрелити цю дівчину і вийти звідси, поки не з’явився Мюллер. Клосс дістав пістолет. Проте робив це дуже поволі, як при сповільненій зйомці. Потрібно крикнути, щоб вона підвелася. Не стрілятиме ж він у спину жінці, що сидить і ридає? Та вже запізно! На сходах почулися голоси, а потім кроки. Інгрід не замкнула дверей на ключ! У кімнаті стояв гауптштурмфюрер Мюллер.
— Нарешті! — верескнув він. — Що скоїлось? Де ви пропадали? Хто до мене щойно телефонував? — Гестапівець важко опустився на стілець спиною до балкона. — У нас є ще трохи часу. Розказуйте.
— Мені нічого казати, — спокійно відповіла Інгрід.
— Як це? Я не розумію. І не впізнаю вас.
— Я прошу дати мені спокій!
— Що це, дідько б його взяв, означає? Ми скоро поїдемо на вокзал. Вам треба переодягтися. Я звелів Фріцові купити три гвоздики. Сьогодні ми будемо обережніші.
— Прошу на мене не сподіватися, — тим самим тоном мовила Інгрід. — Я нікуди не поїду і нікого вам не видам. Годі!
ebooksa