— Працюю.
Бруннер молов дурниці, згадував якусь офіціантку в казино, котра вчора подавала ім коньяк і в якої були гарні ніжки, а потім несподівано запитав:
— Гансе, тебе цікавить нова секретарка Райла?
На роздуми не було часу. Клосс прийняв рішення, усвідомлюючи водночас, що тут Бруннер повинен виграти.
— Авжеж, — відповів він, — звичайно цікавить. А чому ти питаєш про це, Отто?
— Гарна дівчина, — промовив Бруннер. — Хочеш відбити її в Райла?
— Про це я не думав.
— А про що ти думав, Гансе?
Клосс вирішив іти напролом.
— Я думав про те, — сказав він, — що, може, нам настав час обмінятися інформацією.
— Можливо, — відповів Бруннер. У його голосі Клосс відчув вагання.
“Що він знає? — думав Клосс. — Певніше, про що вій встиг дізнатися?” Глаубель, ясна річ, доповів йому про зустріч на околиці. Це була помилка, груба помилка. Данці не треба було приходити на квартиру до Казика. Бруннер закінчив: “На добраніч, завтра зустрінемося”, а Клосс поклав трубку і знову задумався над подіями сьогоднішнього вечора.
На околицю він прийшов о шостій вечора, як вони й домовилися з Данкою. В цей час робітники товарної станції і заводу Райла поверталися з роботи, у продуктовій крамниці збиралася довга черга, а перед будинками, коло хвірток, точили ляси жінки, чекаючи чоловіків з роботи.
Казик мешкав у невеликому одноповерховому будиночку на розі Огродової і Сліськоі. Клосс, загубившись у юрбі перехожих, спостерігав за цим будиночком кілька хвилин, аж поки не побачив, як Данка відчиняє хвіртку. Вона зайшла всередину; Клосс посунув кобуру на живіт і чекав. Він уже зрозумів, що йому не треба було приходити сюди самому, що слід було послати когось із хлопців з загону Бялого — він уже встиг налагодити з ним контакт. Данка довго не виходила. Клосс уже почав хвилюватися, адже й там могла бути засада, коли раптом побачив обіч себе Глаубеля. Гітлерівець теж спостерігав за будиночком Казика Оконя.
“От тобі й маєш”, — подумав Клосс, і його огорнув холодний спокій.
— Хайль Гітлер, Глаубель! — привітався він. — Що ви робите в такому богом і людьми забутому місці?
— Прогулююсь, — відповів Глаубель. — А ви?
— Я, — розсміявся Клосс, — маю мало часу на прогулянки. Найчастіше працюю. А інколи люблю й пополювати.
— Полювання, — повторив Глаубель і уважно глянув на Клосса. — Дивно, що ми з вами зустрілися саме в цьому місці.
— Атож, — відповів Клосс таким же тоном, — дивно.
ebooksa