Ставка більша за життя. Частина 2

— У шпиталі в Вісбадені, обер-лейтенанте Клосс.

— Як я тут опинився?

— Розбомбило ваш поїзд, — відповів лікар. — Вам ще добряче поталанило — живими лишилося всього двадцять чотири чоловіки, а вас майже не поранило.

— Але в мене все болить.

— Удар, легка контузія, можливо, струс мозку. Вас не млоїть?

— Ні, тільки ніяк не можу збагнути, як я опинився в цьому поїзді.

— Із знайдених при вас документів виходить, що ви їхали до Франції.

— Ви весь час говорили про Париж, — втрутилася медсестра. — Про каштани на майдані Пігаль.

— Про каштани? — зацікавився лікар.

— Що я ще казав? — спробував підвестися Клосс, але гострий біль під лопаткою змусив його знову опуститися на подушку.

— Спокійно, — зауважив лікар. — У вас усі кістки цілі, але багато потовчених місць. Вас знайшли за двадцять метрів від насипу — очевидно, відкинуло вибуховою хвилею.

— Що я ще казав? — допитувався Клосс.

— Якісь дурниці, — байдуже відповіла медсестра. Половини я геть не зрозуміла, бо ви говорили чужими мовами.

— Не хвилюйтеся, будь ласка, — заспокоїв його лікар. — Це нормальне явище при струсові мозку. Але можу вас запевнити, пане обер-лейтенант Клосс, що ви не виказали жодної військової таємниці, а коли б навіть ви що-небудь і сказали, то все одно ніхто б нічого не зрозумів, бо пошкодження, які ви дістали, пов’язані з розладом мови.

— Відколи я вже тут? — поцікавився Клосс.

— Три дні. А через два тижні ми пошлемо вас на комісію. Але після неї на багато не важте. Підете на фронт.

— Я хочу піти, — відповів Клосс, — мене направили в частину, я мушу вже там бути.

Лікар знизав плечима, золоте пенсне знову стрибнуло в нього на носі. Він поправив його лівою рукою, і тільки тепер Клосс помітив, що замість правої руки в нього звисає порожній рукав.

— Буде так, як ви хочете, — відповів лікар. — Сестро, з завтрашнього дня давайте пацієнтові посилену дієту — він мусить набратись сил, перш ніж дістанеться до своєї частини. — Лікар повернувся на каблуках і рушив до дверей. За ним подріботіла медсестра.

Клосс розгледівся по палаті. Чотири однакові білі ліжка, всі, крім одного, — зайняті. Поранені лежали забинтовані, як мумії, в одного нога була підвішена на витяжці. Чулося його розмірене дихання або хропіння, яке тільки й порушувало тишу.