— Даруй, але я геть забув, про що ми говорили. Здається, про більярд?
— Слухай, Гансе, — нахмурився Ерік, — я не люблю жартів. І, відверто кажучи, не розуміюся на них. Мені здається, що сьогодні вранці ми сказали один одному досить багато.
— Що ти маєш на увазі?
— Майдан Пігаль, де продаються найкращі каштани.
— Атож, — Клосс немовби щось пригадав. — Вранці ти теж натякав про якісь каштани, — розсміявся він.
— Ти вибрав погану тактику, — Ворманн поволі цідив коньяк. — Сьогодні вранці ти достеменно назвав відповідь. Я гадаю, що полковник Елерт вельми зацікавився б тим, що, нарешті, знайшлася людина, яка знає пароль.
— Ти вже теж сьогодні випив, — зухвало сказав Клосс. Він відчув впевненість у собі. Із слів фон Ворманна виходило, що він ще не сповістив Елертові, а отже, не все уже втрачено.
— Зрозуміло, — Ворманн знову відпив ковток. — Не думай, що я дурень, Гансе. Тебе хтось попередив, так? — Він не чекав відповіді. — Пароль знали тільки ми з Елертом. Ми допитали чоловіка, який виказав його мені замість тебе. Я висловлююсь ясно?
— Скажімо, так.
— Я вже три тижні чекаю людини, яка знає відповідь. З’явився ти, Клосс. Звичайно, ти можеш подумати, що Елерт не повірить мені просто так, без жодних доказів, — він повільно допив чарку. — Припустимо, що ти маєш рацію, але коли він навіть не повірить мені, твоїй кар’єрі все одно край.
— Одначе ти не доповів Елертові?
— І як ти гадаєш, чому? Мені нікуди квапитись. Я ще маю час, Гансе. Це означає, що ти повинен квапитись.
— З чим?
— Уявімо собі, що я не маю бажання доповідати Елертові. Уявімо також, що я не хочу тобі заважати. А може, — Ерік фон Ворманн знизив голос, — може, я не вірю в перемогу рейху, гітлерів, елертів та іншої наволочі, може, я ладний працювати з тобою проти них.
— Певно ж, не даром, так, Ворманне?
— Ганс Клосс, коли твоя ласка. На кого ти працюєш? Тільки ти ж розумієш, що коли я згоден співробітничати з англосаксами, то це не означає, що я працюватиму з більшовиками.
— Вони ж союзники, — пояснив Клосс. — Він усе ще не міг збагнути, куди хилить фон Ворманн.
— Фі, — фиркнув той, — поки що союзники. Отже, по-перше, я хочу знати, на кого працювати, по-друге, з ким контактуватись тут, а по-третє… — Він знову знизив голос: — Про третє питання ми поговоримо через деякий час.
— Ти поводишся так, ніби працюєш в абвері з учорашнього дня. Невже ти гадаєш, що я що-небудь скажу?
— У тебе немає іншого виходу.
ebooksa