Клосс поцілував її в руку.
— Мій приятель, — сказав він, — порадив завітати до вас.
— Це найвеселіше місце в Сен-Жілі, — гаркнув молоденький льотчик прямо на вухо Клоссові.
— Якби не Жанна, — обняв Клосса в пориві п’яної розчуленості саперний капітан, — тут можна було б здохнути з нудьги. Хай живуть милі французькі жінки, панове!
Тим часом Жанна присіла до Клосса.
— Ви нещодавно приїхали? — щебетала вона. — А дружина в вас є? Дружина, якій купують французькі духи і яку зраджують у Франції? Духи дістану вам я, а щодо зради… — Жанна пригорнулася до нього. — Потанцюємо?
У Клосса замакітрилося в голові. Він уже чимало випив цього вечора, а темп, у якому спорожнялися пляшки в пансіонаті “Ле Труа”, ошелешив навіть його. Він помітив, що кудись зникли есесівець з білявою дівчиною, а на їхньому місці на канапі хропів через ніс молоденький льотчик. Один з капітанів, підійшовши до Клосса, сказав, що він, як новачок, може лишитися тут до ранку.
— Це ніби хрещення в Сен-Жілі, — сміявся капітан. — Кожен з нас скуштував цього, крім оцієї мавпи, — він показав на лисого саперного капітана, що стояв зараз навколішках перед Жанною і благав: “Ви мені обіцяли!”
Було далеко за північ, коли гості почали розходитися.
— А ви не хочете залишитися, обер-лейтенанте? — пригорнулася до Клосса Жанна.
Сапер з ненавистю глянув на Клосса.
— Чому він? Ви ж обіцяли…
— Терпіння, капітане. До побачення, панове, сподіваюсь зустрітися з вами завтра.
Тільки коли за ними зачинилися двері, Жанна відпустила руку Клосса. Вмить від її п’яної веселості не лишилося й сліду.
— Так буде краще, — сказала вона. — Хай думають, що ти мій коханець. — На превелике здивування Клосса, вона була зовсім твереза. — Дай мені цигарку. Ну що, твої сумніви розвіялися? — А коли він кивнув, Жанна показала на сходи. — Ходімо, хтось хоче з тобою познайомитись.
Чорна, прокурена люлька, густе темне волосся над низьким чолом. Так, сумніву не було. Генрі, що чекав їх нагорі, крокуючи по кімнаті, був тим самим чоловіком, з яким рік тому Клосс зустрівся в паризькому готелі “Ідеал”.
— А мені сказали, що тебе вивезли, — міцно потиснув Клосс руку француза.
— Це правда, — відповів той. — Але дорогою я втік. Зараз, як бачиш, знаходжусь тут. Щоправда, тимчасово.
Генрі пояснив Клоссові суть справи. Кілька тижнів тому в Сен-Жілі заарештовано начальника тутешнього підрозділу макі — Марка. Він попався по-дурному. Документи в нього були чужі, але справжні. Намагаючись швидко дістатися в Гавр, Марк підсів у кабіну попутної машини. Виявилося, що шофер віз украдені з німецького складу консерви. Водія і всіх пасажирів, певна річ, посадили, але німці, звичайно, не здогадуються, хто попався їм до рук, бо до суду тримають Марка в тутешній тюрмі. Марк дуже багато знає не тільки про місцеві справи, а й про зв’язки з союзниками, знає, крім того, людей, які тримають зв’язок з нашим Центром через швейцарську філію. Тому Центр наказав обов’язково звільнити Марка. Діставши звістку про Клоссів приїзд, вони хотіли встановити з ним зв’язок якнайшвидше, бо його допомога була конче потрібна при підготовці операції. Однак не пощастило: Жан-П’єр виказав пароль фон Ворманну, а потім загинув під час нападу на в’язницю.
Клосс коротко переказав їм свою розмову з фон Ворманном, а також розповів про конфлікт, що, на його думку, існує між Елертом і лейтенантом з моноклем. Все це, резюмував він, дає можливість вести гру.
ebooksa