— Дайте в провідники Вітю. Ми самі умовимо партизанів напасти на селище. Байдики бити отут нам ні до чого.
Довелося лист прочитати вголос, і не самому Тремихачу, а передати його Чижеєву. При цьому Восьмьоркін примостився за спиною друга і уважно стежив, щоб Сеня жодного слова не пропустив.
Лист починався з прохання, видно, вкрай зневіреної дівчини:
«Дорогий Вікторе Михайловичу! Заберіть мене. Не можу я більше! Нема сил, я збожеволію без вас. Ніколи ще мені не було так до болю трудно.
Клятий Штейнгардт не дає спокою. Я, здається, писала вам, що, на лихо собі, привернула його увагу. Коли б ви знали цю підозріливу жабу з обрюзглою пикою і сітяними банькатими очима! До чого принизливо й важко говорити з ним і вдавати, що він не викликає в тебе огиди, та де там — прямо нудоти! Але я змушена грати, інакше — провал.
Користуючись тим, що він тут і старший морський начальник, і комендант, і зондерфюрер, Штейнгардт робить з людьми все, що йому заманеться. Хоча я дитячий лікар, він перевів мене в санітарні наглядачі на пристань і оголосив своєю особистою перекладачкою. Робити мені буквально нічого. Єдиний і найогидніший мій обов"язок — стирчати в нього перед очима. Він навіть до мене додому може зайти в будь-який час і цинічно пояснити свій прихід бажанням вивчати російську мову.
Я терплю його залицяння, брешу йому, як умію, але це не може тривати далі. Він уже косо і з підозрою поглядає на мене, докоряє за нещирість і, щоб зламати в мені дух опору, тягне на допити як свою перекладачку, хоча й без мене розуміє по-російськи. Він уміє вимотувати душу.
Кілька днів тому сторожовими катерами були захоплені в морі мічман і молодий матрос. Їх зняли з парусного баркаса і привезли до нас непритомних.
Моряків допитував сам Штейнгардт. І я переживала муку, не меншу, ніж вони. Мені спочатку запропонували сказати літньому мічманові:
«Якщо ви точно покажете на карті, де базуються червоноармійські кораблі, і поясните, з якою метою виходили в море, з ким вели бій і як опинилися на баркасі, то врятуєте себе і вашого підлеглого. В противному разі — будете розстріляні як шпіони».
Моряк зміряв мене презирливим поглядом і з величезною гідністю промовив: «Шпіонів ловлять передягнутими, а ми й сьогодні стоїмо перед вами в військово-морській формі. Нас можуть судити лише як полонених. Скажіть цій жабі в окулярах, що я обрав розстріл». «Це ваше останнє слово?» запитала я на вимогу Штейнгардта. Я дуже непокоїлася, що моряк зараз завагається, що він захоче жити і чим-небудь викаже свою слабкість Але він був твердий і навіть запідозрив мене, що я неточно передала його слова:
«А ти що ж, по-російськи перестала розуміти? Передай своїм гадам, що мічман Савелій Кльоцко ніколи перед ворогом прапора не спускав і розстрілу не боїться. Точно передай. Не вигадуй фіглів-міглів».
Старого зразу ж вивели, а молоденькому пораненому матросикові сказали сісти. Але він, хитаючись від нездужання, відповів:
«Нічого мене запрошувати сідати. Можете вивести і поставити поряд з мічманом. — І потім повернувся до мене — Слухай-но ти, шоколаднице! Просемафор фрицам, що матрос Костянтин Чупчуренко бажає поділити долю свого товариша. Ясно? Зрадника з мене не зроблять».
Матроса довго умовляли, йому спершу обіцяли негайну лікарську допомогу, а після вилікування — повну волю. Потім спокушали грішми і нарешті почали погрожувати катуванням і повішенням. Але побачивши, що він навіть губу закусив, щоб не проронити зайвого слова, зірвали бинти і почали шмагати нагайкою по ранах так, що кров бризкала на всі боки. А він мовчав, поки не впав непритомний.
Потім знову привели старого. І я, як найпідліша з підлих, мусила брехати йому:
«Мовчання ваше вже даремне, — перекладала я слово в слово ганебну брехню Штейнгардта, а зондерфюрер стежив за інтонаціями мого голосу. — Матрос Костянтин Чупчуренко нам усе розповів. Ми тільки хочемо уточнити відомості…»
«Брешете, собаки! — перебив він мене. — Матрос Чупчуренко — мій вихованець. Він не може бути зрадником».
Яка я була вдячна йому за непохитну віру у свою людину! В той момент я побачила вас, Вікторе Михайловичу, і немов почула голос: «Тримайся, Катю, ми в тебе віримо, ти витримаєш цю муку».
Що було далі, я не зможу точно передати. Таке буває тільки у важкому, кошмарному сні. Якщо можна балансувати на грані свідомості і божевілля, то я була на цій межі.
ebooksa