Змірявши приймальницю презирливим поглядом, Ніна пішла в камеру.
— Одній заборонено, — з невмолимим виглядом зупинила її Муся. І сама пройшла вслід за нею.
Зоставшись без сторонніх очей та вух, Муся відвела Ніну в найтемніший куток і запитала схвильовано:
— Як ти попала в цю партію?
— Випадково, вірніше по-дурному… в дорозі забрали.
— Отже, вони не здогадуються, хто ти?
— Ні. А де твої зуби?
— Про це потім, зараз не час. Коротше, після зникнення Каті мене допитували… Хтось доніс: мов, дружила з нею. Але жодних доказів. Вдалося довести, що я непричетна до зникнення Штейнгардта. Мене випустили і перевели на чорну роботу. І зараз усі стежать…
— А ти зможеш передати нашим про мене?
— Аякже! Тося поза підозрою. Ми щодня з нею бачимося. Вона тебе і в госпіталь влаштує. Зараз і росіянок беруть в санітарки, гітлерівці зовсім з ніг збились. Над санітарками за начальника чех. Він поклопоче.
— Не треба, — завертіла головою Ніна. — Я не зможу фашистський бруд прибирати.
— Як хочеш, Ніно. Боюсь, пожалієш. Тут позавчора пройшла така сама партія дівчат. Мили, прали, і від усіх, навіть у молодісіньких, по шістсот грамів крові для переливання взяли, а потім — кого в Німеччину, кого в солдатський дім. Це, я думаю, страшніше буде.
— Що ж мені робити? Я з одною дівчиною подружилася. Негоже її кинути.
— Швидше вирішуй, ми й так дуже затрималися, — підганяла Муся. — Тосі я передам записку. Може, ще сьогодні вона встигне поговорити із своїм начальником чехом.
— Гаразд, — зважилася нарешті Ніна. — Заради наших, щоб ближче до них… Буду, як ви. Але чи зможу я?
Зможеш, — запевнила Кирикова і, ткнувши їй смердючий одяг, уже голосно гукала: — Ось воно, ваше дорогоцінне вбрання. Могли б не грубіянити. Нікому воно не потрібне!
Розділ п"ятнадцятий
Третій день підряд уже по-зимовому розкотисто ревів шторм. В печеру разом з бризками і піною вривався холодний подих розбурханого моря.
Першої ночі всіх довелося підняти на авральні роботи: одні, при світлі факелів, відводили по руслу річки вглиб печери шлюпки і кріпили біля пристаней катер, щоб його не било, інші утеплювали кабіни, затикали підсушеною морською травою щілини, збивали щільніше двері, щити, різали і рубали дрова.
Всіма роботами, покрякуючи, як на кораблі, керував Кльоцко. Він поступово прибирав владу до своїх рук: заводив сувору морську дисципліну, кожному виділяв якусь ділянку роботи, завів розпис і добові вахти. Тепер без боцманської дудки не можна було ні відпочивати, ні обідати.