Сеню змучили думки про Ніну. Він змарнів, в очах з"явився тривожний вогник. Чижеєв прислухався до гулу вітру і нетерпеливо чекав, поки хоч трохи стихне шторм. У таку негоду нічого було й думати про висадку Пунчонка на берег: катер не міг навіть вийти із печери.
Рана майже не боліла, і, хитруючи, Чижеєв продовжував ховати її від Кльоцка. В цьому допомагала йому Катя. Вона потайки робила йому перев"язки і просила якнайменше ходити.
Лише на четвертий день рев прибою трошки ослаб, а потім несподівано припинився. В небі прозирнули зорі. На південному заході, правда, ще клубочились хмари і горизонт був зловісним, але хвилі вже не розбивалися з гулом об скелі, а лише шиплячи пінилися біля каменів і були пронизані якимось внутрішнім сяйвом, що нагадувало світіння свіжорозрізаного свинцю.
— Підготувати катер і шлюпку до виходу в море, — просвистівши в боцманську дудку, оголосив Кльоцко. — В похід ідуть Віктор Михайлович, Восьмьоркін і Чижеєв. Пасажир — Пунчонок. Вітя несе зовнішню вахту.
— Дозвольте й мені в море? — попросився Кость Чупчуренко.
Йому вже остогидло сидіти в закупореній печері.
Мічман зміряв молодого матроса критичним оком. І побачивши, що Чупчуренко вже досить зміцнів, що сірувата блідість його обличчя — лише відпечаток довгого перебування в сирій печерній напівімлі, після деякого роздуму сказав:
— Гаразд! Просоліться на вітрі. Для сигнальника свіжа погода корисна.
А сам собі подумав: «Гарматку б нам. Нападати вже можна, всі в стрій стають».
«Дельфін» вийшов із печери рівно опівночі. За стерном і телеграфом сидів Восьмьоркін. Поруч з ним у ролі командира був Кльоцко. У боцмана ще дуже боліли руки, і він ще не наважувався братися за штурвал та важільки машинного телеграфу.
— Іти по затемненій частині моря. Наддати ходу, — наказав Кльоцко.
Восьмьоркін клацнув ручками телеграфу. Катер здибився і, здавалось, перемайнувши через провали, помчав лише по гребенях хвиль.
У машинному відділенні разом з Сенею діяв Тремихач. Старий подався, помітно постарів за цей тиждень, але уперто мовчав — жодного слова не говорив про дочку. Взявшись навчити Сеню самостійно запускати і обслуговувати на ходу механізми складної конструкції, він обмінювався лише діловими, односкладовими фразами. Будь-які сторонні розмови зразу ж уривав.
«Дельфін», відійшовши далі в море, розвернувся майже на сто вісімдесят градусів і, немов вигулькнувши із олов"яної клубчастої пітьми, з приглушеним гарчанням прослизнув до трьох високих скель і застиг у їх тіні.
Переконавшись, що кругом усе спокійно, Кльоцко наказав спустити шлюпку. Посадивши з Пунчонком самого лише Віктора Михайловича, він стиха подав команду.
— Відчалюй!
— Товаришу мічман, дозвольте й мені, — звернувся до нього Чижеєв, що вийшов нагору.
— А хто в разі небезпеки двигун запустить? — буркнув Кльоцко. — Годі дурницями займатись, несіть вахту!
Шлюпка відчалила від катера і пішла в темряву. Тут, за прикриттям скель, море було спокійніше. Воно лише глухо рокотало біля берегової лінії.
Тремихач беззвучно піднімав і опускав весла. Тільки слабке дзюркотіння та хлюпіт об дію свідчили про те, що шлюпка рухається.
ebooksa