У відкритому морі

Шлюпка не вийшла назустріч. На березі в сірому мороці видно було самотню постать Пунчонка. Голова й права рука в нього були обмотані ганчір"ям.

— «Поранений», — догадався Кльоцко.

— Промірювати глибину! — наказав він Восьмьоркіну.

Катер обережно пройшов кілька метрів і ткнувся в піщаний грунт.

Восьмьоркін скочив у воду, підтягнув легке судно ближче до берега і на руках переніс Катю на сушу.

Пунчонок від великої втрати крові ледве тримався на ногах.

— Трохи дуба не врізав… — сказав він глухим голосом. — Цілу ніч пролежав сам. Думав, помру і не побачу вас. Добре, що прибули… Там біда.

Він опустився на землю. Восьмьоркін поміг йому встати, дійти до Пустельникової гори. В норі було сухіше й тепліше.

При слабкому світлі ліхтарика Катя розмотала на голові Пунчонка дві мокрі ганчірки, але нічого побачити не змогла: скривавлене волосся корою запеклося на рані. Промити його у цій брудній норі не можна було. Дівчина просто наклала свіжу пов"язку і помазала йодом перебиту вище ліктя руку.

— Де вас так?

— По дорозі, — відповів Пунчонок. — Я трьох поранених супроводив сюди. Перев"язувати нікому. Нас однією міною накрило… Ті — мертві, а я ледве доплентався. Мені вас наказано супроводити.

— Але ж вам не дійти…

— Я розкажу дорогу. Туди обов"язково треба. У командира наскрізне поранення в шию. Він кров"ю захлинається, а керує, записки пише. Треба б хоч дві ночі протриматися… Ще не всі наші проскочили в ліс.

— Доведеться, мабуть, з вами Восьмьоркіна послати, — зітхаючи, сказав Кльоцко. — Не хотілось мені, та нічого іншого не придумаєш, нам вертатись пора. Світанок скоро, і дощ перестає.

Пунчонок із зусиллям, по пам"яті, накреслив на папері шлях до партизанів, хрестиками помітив небезпечні та важкопрохідні місця і в знемозі ліг на землю.

— Тримайтесь лівих схилів, — пояснив він, заплющивши очі.

— Гаразд, знайдемо, — сказав Степан, запихаючи аркуш в кишеню.

Він допоміг віднести партизана на катер, попрощався з мічманом і, міцно стиснувши в обіймах Сеню, шепнув: «Прощай!»

— На випадок лиха пробивайся сюди, — порадив Кльоцко. — З вогню вихопимо, в будь-яку погоду підійдемо.

— Єсть пробитися до вас. Щасливого плавання!