Дівчина перша порушила мовчанку.
— Про що ви так розмріялися, Стьопо?
— Про різне думаю… Про майбутнє, — тихо відповів Восьмьоркін, продовжуючи напружено дивитися поперед себе, хоч катер давно вже зник у темряві.
— А що ви думаєте робити після війни?
— Оженюся, — раптом випалив він і завмер, вражений своєю хоробрістю.
Відповідь була така несподівана, що дівчина не могла не розсміятися.
— Ну, якщо це головне у ваших мріях, то ви дуже скоро досягнете своєї мети, — запевнила вона і, зазирнувши йому в очі, запитала: — А на кому? Якщо це не секрет?
Каті подобався дужий, по-дитячому сором"язливий і добродушний моряк. Дівчині дуже хотілося, щоб ніякого іншого імені, крім її власного, він не назвав. А в Степана язик не повертався.
— Чого ж ви мовчите? Видно, жорстока, зла вона? — допитувалася дівчина. — Вередлива чи така, що про неї не можна нікому й слова сказати?
— Ні! — запротестував Восьмьоркін. Він так стиснув Катину руку, що дівчина мимоволі скрикнула.
— Стьопо, любий, так же можна пальці розчавити. Не можна ж через кохання до іншої у мене сльози видушувати!
Степан, не знаючи, як спокутувати свою провину, почав дмухати на онімілу руку дівчини.
— Пробачте… Я ненавмисне… І не через іншу. Я люблю вас, Катю.
Мічман Кльоцко від задоволення аж крякнув. Після команди «Повний вперед!» катер немов вискочив із води і, зі свистом розсікаючи воду, понісся по гребенях хвиль з такою швидкістю, що в боцмана перехопило подих і зарябіло в очах. Катер не здіймався на редан, ні, він мчав, як нестримно мчить дельфін, то злітаючи на поверхню, то пірнаючи в піну. Треба було лише добре тримати руль.
«Дельфін», як ножем, розпорював темряву ночі. Білясті вихори мчали за кормою, і повітря, немов розпікаючись, ледь примітно світилося.
— Ну і пре ж, диявол! — захоплено бурмотів боцман. — Хоч би нам не проскочити. Двадцять миль вмить пролетимо.
— Перейти на нормальний! — гукнув він униз і клацнув ручкою телеграфу. — Чудова машина!
Катер помітно збавляв швидкість.
Кльоцко відкинув ковпак. Дрібні бризки обдали розігріте обличчя. Старий моряк мотнув головою, набрав повні груди повітря і, гучно видихнувши його, запитав у комендора, що висунувся із свого гнізда:
— Ну, як воно, Чупчуренко?
ebooksa