Восьмьоркін зіпхнув катер з грунту, постояв на березі, поки друзі не сховалися в каламутносірому тумані, і повернувся до Каті.
— Стьопо, ти ж весь мокрий! — сказала дівчина.
— Нічого, на воді живемо, та ще й боятися її. На ходу висохну.
— Ти, видно, нічого не боїшся?
— Ні, інший раз страшнувато буває.
— Умирати в наші роки дуже жаль, Стьопо, правда? Про це не треба думати.
Якийсь час вони стояли мовчки, і дощ все шумів, а по той бік берегових скель гучно ухкав прибій.
— Треба йти, — сказав Восьмьоркін.
Дівчина не ворухнулася. В темряві він побачив, що вона дивиться на нього не зводячи очей.
— Ти ж ради мене пішов? — раптом спитала вона.
— Еге, — зніяковіло відповів моряк.
Катя підійшла до нього близесенько, стала навшпиньки, міцно поцілувала його в губи. Потім відхилилася й рішуче сказала:
— Ходім!
Розділ вісімнадцятий
Восьмьоркін і Катя безслідно зникли. Печерники нічого не могли дізнатися про них. Вони двічі з великим риском підходили і на «Чеемі», і на «Дельфіиі» до Пустельникової скелі, та нікого там не знайшли. З останньої групи прикриття ніхто більше не виходив у море.
Тільки через п"ять днів стало відомо, що більша частина партизанів зуміла пробратися в тил фашистських цепів і стати на старих місцях. Товариша Василя радіошифровкою відкликали керувати штабом.
— Значить, командир загону загинів і вся група прикриття з ним, — зробив висновок новий начальник штабу. — Моє призначення — вірна ознака.
«Невже Стьопа вбитий?» не вірилося Чижеєву. Це не вкладалося в його свідомості, йшло всупереч з життєрадісністю й могутньою постаттю Восьмьоркіна.
Неймовірний сум огорнув Чижеєва. Втрата двох найдорожчих і найближчих друзів вибила його з колії. Без Ніни й Восьмьоркіна він не уявляв свого життя. Діяльний характер Чижеєва потребував негайних дій. В тяжких роздумах він винаходив, намічав десятки способів розшуків та порятунку друзів. Нарешті звернувся до Кльоцка:
— Відпустіть мене з товаришем Василем, я знайду їх. Нам же без дівчат не вилікувати хворих. І без Стьопи важко буде.
ebooksa