Конан, варвар із Кімерії

Зовсім поруч із піктами, у квітучій долині Зінг, під захистом високих гір примітивне плем’я, споріднене шемітам, зуміло налагодити доволі розвинене сільське господарство.

До могутнього натиску гіборійців додався ще один чинник: одне з племен опанувало мистецтво зведення кам’яних споруд, і незабаром у світі з’явилася перша гіборійська держава — дике варварське королівство Гіперборея, початок якому поклало спорудження примітивної кам’яної фортеці для захисту від міжплемінної ворожнечі. Люди цього племені швидко відмовилися від наметів із кінських шкур і переселилися в непоказні, але надійні кам’яні будинки. Зміцнившись таким чином, вони перетворилися на неабияку силу в тодішньому світі.

Небагато було в історії переломних моментів, які за значенням дорівнювали б створенню цієї сильної та войовничої держави, жителі якої несподівано відмовилися від кочового життя і спорудили будинки з нетесаних брил, оточивши їх циклопічними стінами, І вчинив це народ, що тільки-но вийшов із кам’яного віку, — цілком випадково відкривши основні принципи будівельного мистецтва.

Народження королівства Гіперборея підштовхнуло розвиток багатьох гіборійських племен. Одні з них були переможені у війнах, інші просто відмовилися від осілості своїх побратимів — і всі вони рушили шляхами, що пролягли на півсвіту. І вже тоді племена гіборійців, що просувалися на північ, дедалі більше відчували натиск світловолосих дикунів, які в своєму розвитку недалеко пішли від людиноподібних.

Розповідь про наступне тисячоліття — це сага про зростаючу міць гіборійців, ці войовничі племена підкорили весь Захід. Саме тоді починають виникати перші примітивні королівства. Русяві загарбники захопили землі ліктів і витіснили господарів На безплідні західні землі. Нащадки атлантів, що осіли на північному заході, поволі перетворюються із майже мавп на первісних людей, не стикаючись ще з гіборійцями.

На Далекому Сході лемурійці розвивають власну дивну цивілізацію. На Півдні гіборійці засновують королівство Котх, що межує з країною пастухів — Землею Шем. Напівдике місцеве населення поступово відмовляється від варварських звичаїв — почасти завдяки контактам із гіборійцями, почасти під впливом Стигії, яка протягом століть дошкуляла пастушачим племенам грабіжницькими нападами. Світловолосий народ дикунів із Далекої Півночі набув такої сили й чисельності, що північні гіборійські племена кинулися на південь, змітаючи поселення своїх родичів. Одна з північних орд підкорила Гіперборею, проте назва держави лишилася незмінною. На південному сході від Гіпербореї з королівства Земрі виростає держава Замора. На південному заході — пікти вторгаються в родючу долину Зінг, підкоряють її жителів і осідають там. Таким чином виникає змішана раса. Її, у свою чергу, підкоряє одне з гіборійських племен, і разом вони започатковують королівство Зингара.

П’ять століть по тому території держав уже чітко визначено. У західній частині світу гору беруть гіборійські держави — Аквилонія, Немедія, Бритунія, Гіперборея, Котх, Офір, Аргос, Коринтія та Прикордонне Королівство. На схід від них лежить Замора, на південний захід — Зингара. Їхні народи схожі лише смаглявою шкірою та дивними звичаями.

Далеко на півдні причаїлася Стигія, ще вільна від іноземного ярма, але вже значно послаблена, бо шемітські народи скинули стигійське іго, віддавши перевагу менш обтяжливій залежності від королівства Котх. Смагляві пригноблювачі відкинуті за велику ржу Стікс, яка також зветься Нілус, або Ніл. Ріка ця тече на північ із невідомих південних земель, потім повертає майже під прямим кутом і несе свої води на захід крізь щедрі пасовиська Землі Шем просто до Великого Океану. Найзахідніша гіборійська держава — розташована на північ від Аквилонії Кімерія. Дикі її мешканці, нащадки атлантів, не відмовилися від кочового життя. Завдяки зв’язкам із гіборійською культурою вони розвиваються значно швидше за своїх одвічних ворогів — піктів, що населяють джунглі на заході Аквилонії.

Протягом наступних п’ятисот років гіборійська цивілізація розвинулася вже настільки, що її вплив допоміг диким племенам вирватися з безодні варварства. Наймогутнішою державою стає Аквилонія, а решта прагне зрівнятися з нею в багатстві та силі.

Гіборійська раса зазнала значних змін через приплив чужої крові. Найбільшою близькістю до спільних північних предків можуть похвалитися лише мешканці Гандерланду — північної аквилонської провінції. Але чужа кров не послабила гіборійців — вони залишаються вирішальною силою на Заході, хоча в степах невпинно зростають і множаться нові племена та народи.

На Півночі нащадки арктичної раси — русяві блакитноокі варвари — витіснили племена гіборійців, їм протистоїть тільки стародавня Гіперборея. Батьківщина цього північного племені зветься Нордхеймом, мешканці її поділяються на рудих ванів із Ванахейму та білявих асів з Асгарду.

Згодом на карті історії знову з’являються лемурійці — вже під ім’ям гірканців. Багато століть просувалися вони на захід і врешті-решт осіли на південному узбережжі величезного континентального моря Вілайєт і заснували там королівство Туран. Між морем і східними кордонами дрібних князівств лежить дикий степ, а на південь і північ від нього — пустеля. Розкидані у степу пастушачі племена — іншого, не гірканського походження. Про їхню північну гілку невідомо нічого, південна ж пішла від тамтешніх шемітів із невеликою домішкою гіборійської крові.

Наприкінці цього періоду інші клани⁴ гірканців, просуваючись на захід, заселяють північне узбережжя і зустрічаються з передовими загонами гіборійців, що рухалися на схід. Тепер погляньмо на людей цього століття. Гіборійці — панівна раса — як вже мовилось, не всі світловолосі й сіроокі. У жителів королівства Котх ми знайдемо яскраво виражені шемітські й навіть стигійські риси, так само як і в мешканців Аргоса, де ще збереглася й зингарська кров. Східні бритунці породичалися із смаглявими жителями Замори, а південні аквилонці зі стрункими зингарцями настільки, що у Пойнтайні, найпівденнішій провінції, переважають чорне волосся й карі очі. Стародавнє королівство Гіперборея лежить на самому краю цивілізованого світу, але в жилах її підданих тече чимало чужої крові через рабинь, яких привозять із Гірканії, Асгарду та Замори.

Чисту гіборійську кров усе ще можна знайти в Гандерланді — не за звичаями тамтешнього народу мати рабів.

Зберегли чистоту раси також варвари. Кімерійці міцні й високі на зріст, чорняві, із блакитними або сірими очима. Схожі на них люди з Нордхейму, але шкіра у них біла, очі блакитні, а волосся руде чи золотисте. Не змінилися й пікти — низькі на зріст, міцні, дуже смагляві, чорноокі й темноволосі.

Темношкірі гірканці — народ худорлявий і рослий, хоча дедалі частіше трапляються з-поміж них люди широкоплечі й косоокі, це наслідок походу до земель мудреців, що живуть у горах, на схід від моря Вілайєт.

Шеміти зазвичай середні на зріст, утім і серед них є богатирі. Очі вони мають темні, носи гачкуваті, волосся синьо-чорне.

Стигійці смагляві, високі, пропорційної статури, риси їхніх облич прості й благородні — такою є правляча каста. Нижчі ж касти — це суцільна суміш стигійців із шемітами й навіть гіборійцями.

На південь від Стигії лежать великі держави чорношкірих — амазонів, кушитів та атлайан, а також імперія Зембанте, де живуть різні народи.