— Ні, не забула, — вона зітхнула. — Проте раніше треба відвідати Алафдала.
Той самий чорний раб пропустив їх у склепінчасті двері. Молодий туранець, як і раніше, лежав на дивані. У широко розкритих очах застигнув божевільний вираз, на губах виступила густа піна. Забібі стенула плечима.
— Розтисни йому зуби, — попросила вона й тут же вилила вміст посудини в горло бездиханного офіцера.
Ефект був надзвичайний. Хворий одразу змінився. З очей спала пелена безумства, і погляд став осмисленим. Туранець поворухнувся і за мить спав, тільки вже як нормальна здорова людина.
— Він прокинеться при повному розумі, — прошепотіла Забібі, звертаючись до мовчазного раба.
Чорний слуга вклонився, простяг шкіряний мішечок і накинув на плечі дівчини шовкову мантію. Забібі знаком наказала Конану йти за нею, і кімерієць про себе відзначив, що її манери різко змінилися.
Ввійшовши під арку, дівчина обернулася.
— Я мушу сказати тобі правду, — тихо вимовила вона. — Я не Забібі. Моє ім’я Нафертарі. А мій коханий не Алафдал, а Юнгір Хан, сатрап Замбули.
Конан слухав мовчки. На його суворому загорілому обличчі не можна було прочитати жодної думки.
— Я обдурила тебе, оскільки не сміла сказати правду. Ми з Юнгіром Ханом були самі, коли він збожеволів. Якби про це стало всім відомо, негайно почалося б повстання. Тотрасмек на це і розраховував. Тепер ти розумієш, що не можеш розраховувати на ту нагороду, яку я тобі обіцяла. Дружина сатрапа не може належати тобі. Але ти не підеш без гідної винагороди. Ось тобі мішок, повний золота.
І вона простягнула йому важкуватий мішечок.
— А тепер іди. Коли зійде сонце, приходь у палац. Я скажу Юнгірові Хану, щоб він зробив тебе капітаном своєї гвардії. Але всі накази ти одержуватимеш від мене. Таємно, запам’ятай це! Спочатку ти відвідаєш із загоном воїнів храм Ханумана. Офіційно ти розслідуватимеш вбивство головного жерця, а насправді ти мусиш відшукати Зірку Хоралу. Перстень знаходиться десь там. Знайдеш і принесеш мені. А зараз я маю залишити тебе.
Конан мовчки кивнув і пішов геть. З деякою досадою Нафертарі відзначила, що кімерієць іде, не проявивши розгубленості чи засмучення.
Завернувши за ріг, Конан озирнувся і прискорив кроки. За кілька хвилин він був у кварталі, де містився ринок коней: загрюкав у двері будинку торговця. Нарешті з вікна другого поверху висунулася бородата фізіономія.
— Коня! — зажадав Конан. — Найшвидшого коня!
— Я не відкрию в такий час, — відповів торговець.
Конан дзвякнув монетами.
— Сучий сину й пройдисвіте! Хіба не бачиш, що я білий і зовсім один? Зійди вниз, інакше рознесу твої погані двері!
Незабаром Конан верхи на купленому жеребці подався до будинку Арама Бакші.
З дороги він звернув на алею між таверною і фініковим гаєм. Кімерієць проїхав повз ворота, потім — уздовж північної стіни і зупинився, не доїжджаючи кількох кроків до рогу. Тут було кілька невисоких кущів, і Конан прив’язав до них коня. Несподівано він почув тихий гортанний говір.
ebooksa