Персона, котра так несподівано зайшла, виявилася жінкою. Її муслінова одежа не могла приховати ні дорогих прикрас, ні гнучкості стрункого молодого тіла. До її хвилястого волосся, перехопленого трійчастою кіскою і прикрашеного золотим півмісяцем, була приколена прозора вуалька, яка спадала нижче грудей. Чорні очі дивилися крізь вуаль на приголомшеного губернатора, а біла долоня рішучим жестом прикривала лице.
— Деві!
Губернатор схилив коліно, проте здивування і збентеження зіпсували ефект від цього урочистого жесту. Рухом руки вона наказала йому встати. Він поспішив провести її до фотелю із слонової кістки, весь час перебуваючи в глибокому, шанобливому уклоні. Проте його першими словами були слова докору:
— Ваша високосте! Це надзвичайно нерозсудливо! На кордоні неспокійно. Постійні напади з гір. Ваша високосте, сподіваюся, ви прибули з достатньою кількістю людей?
— Великий кортеж мене супроводжував до Пешкаурі, — відповіла вона. — Там я залишила своїх людей і поїхала у фортецю з придворною дамою на ім’я Гітара.
Чундер Шан охнув від страху.
— Деві! Ти не усвідомлюєш небезпеки. У годині їзди звідси в горах повно варварів, які грабують, убивають. Траплялося, що на до” розі між містом і фортецею викрадали жінок і вбивали чоловіків. Пешкаурі — це не південна провінція…
— І все ж таки я тут, ціла й неушкоджена, — нетерпляче перервала його Деві. — Я показала мій перстень із печаткою стражнику біля вежі і тому, що біля твоїх дверей, вони дозволили мені зайти без повідомлення, не знаючи мене, але підозрюючи, що я — таємний кур’єр з Айодії. Не гаймо часу. Є у тебе які-небудь вісті від; вождя варварів?
— Ніяких, окрім погроз і прокльонів, Деві. Він обережний і підозрілий. Вважає, що це пастка, і, певне, його важко за це звинувачувати. Кшатрії не завжди дотримувалися своїх обіцянок, що давали людям гір.
— Він мусить прийняти мої умови! — перервала його Жазміна, стискаючи кулаки так, що побіліли пальці.
— Не розумію, — губернатор похитав головою. — Коли мені вдалося зловити цих сімох горян, я повідомив, як годиться, про це вазаму, але, перш ніж я встиг їх повісити, мені прийшов наказ не поспішати й домовитися з їхнім вождем. Так я і зробив, та він, як я вже говорив, не поспішає. Ці люди належать до племені афгулів, а їхній вождь прибув із заходу, і звуть його Конан. Я передав йому, що завтра повішу їх удосвіта, якщо він не прийде.
— Чудово! — вигукнула Деві. — Добре задумав. Я відповім тобі, чому я віддала такий наказ. Мій брат… — промовила вона уривчастим голосом, губернатор нахилив голову, за традицією пошанувавши тим пам’ять померлого короля, — король Вендії став жертвою чаклунства. Я присягнулася, що присвячу своє життя помсті вбивцям. Вмираючи, брат навів мене на слід, яким я і йду. Я прочитала Книгу і розмовляла з безіменними відлюдниками з печери Йелай. Я дізналася, хто і як його вбив. Це зробили Чорні Чаклуни з гори Імш.
— Боже! — прошепотів Чундер Шан і зблід. Вона пронизала його поглядом.
— Боїшся їх?
— Хто ж їх не побоюється, ваша високосте? — відповів він. — Це демони, що живуть у безлюдних горах за перевалом Забар. Але перекази твердять, що вони рідко втручаються в справи простих смертних.
— Не знаю, чому вони вбили мого брата, — сказала вона. — Та я присягнула на вівтарі Асура, що знищу їх. Мені нині потрібна допомога горян. Без них кшатрійська армія не пройде на Імш.
— Так, — буркнув Чундер Шан. — Чистісінька правда. Нам довелося б битися за кожну п’ядь землі, а волохаті горяни скидали б на нас каміння з кожного пагорба і рвали б нам горлянки в кожній полонині. Колись туранці прорвалися через Гімелії, та скільки їх повернулося в Курусун? Зовсім небагато з тих, хто врятувався від кшатрійського меча, коли король, твій брат, розбив їхню кінноту над річкою Юмда, знов побачили Секундерам.
— Тому мені необхідно підпорядкувати прикордонні племена, — сказала Деві. — Люди, що знають дорогу на Імш…
— Але вони бояться Чорних Чаклунів і обходять ту прокляту гору, — перервав її губернатор.
— А їхній вождь, Конан, теж боїться Чаклунів? — запитала вона.
ebooksa