Почувши далекий гуркіт барабанів, Жазміна різко підвела голову.
— Ох, ці жерці й усе це сум’яття! — скрикнула сестра короля з гнівом і відчаєм. — Вони так само безпорадні, як і лікарі! Він умирає, і ніхто не знає від чого. Умирає — а я, безпорадна, стою тут, я, яка спалила б усе це місто і пролила б кров тисяч, аби його врятувати!
— Я не знаю жодної людини в Айодії, яка б не хотіла померти замість нього, коли б це було можливо, Деві, — сказав вазам. — Ця отрута…
— Я ж говорила тобі, що це не отрута! — вигукнула вона. — З дитинства його так добре охороняли, що найспритніші отруйники Сходу ніколи б не змогли до нього дістатися. П’ять черепів, що біліють на Вежі Паперових Змій, свідчать, що ті, хто пробував це зробити, не досягли мети. Ти чудово знаєш, що ми тримаємо тут десять чоловіків і десять жінок, аби вони куштували його вина та їжу, а його спокій охороняють п’ятдесят вартових, як і зараз. Ні, це не отрута, це чаклунство. Жахливе прокляття…
Вона замовкла, бо король цієї миті заговорив, щоправда, його посинілі губи не ворухнулися, а в скліючих очах не з’явилось і проблиску свідомості, проте пролунав невиразний, жахливий і тихий скрик, немов волаючий із бездонних, схльостаних вітром глибин.
— Жазміно! Жазміно! Сестро моя, де ти? Я не можу знайти тебе. Усюди темрява й виття вихору!
— Брате! — закричала Жазміна, хапаючи його безвольну долоню. — Я тут! Ти не пізнаєш мене?
Зупинилася, побачивши повну байдужість, що розлилася обличчям короля. З його губ зірвався слабкий, нерозбірливий звук. Невільниці біля подіуму41 заскімлили від страху, а Жазміна рвала на собі одяг.
В іншій частині міста якийсь чоловік визирав крізь ажурні ґрати балкона на довгу вулицю, освітлену тьмяним світлом димучих смолоскипів, що осявали зведені до неба темні обличчя з виблискуючими білками очей. З тисяч вуст виривалися довгі голосіння.
Чоловік повів широкими плечима й повернувся до кімнати зі стінами, вкритими арабесками. Він був високий, ставний, у багатому вбранні.
— Король ще не помер, але вже чутно траурні співи, — сказав він другому чоловікові, що сидів, схрестивши ноги, на рогожі в кутку кімнати. Той, другий, був одягнений у коричневу тогу з верблюжої шерсті, сандалії й зелений тюрбан. Він байдуже подивився на того, хто говорив.
— Просто люди знають, що він не доживе до світанку, — відповів він.
Перший чоловік подивився на нього довгим цікавим поглядом.
— Не розумію, — сказав він, — чому я мусив так довго чекати, поки твої хазяї почнуть діяти. Якщо їм удалося вбити короля тепер, чому вони не могли зробити цього кількома місяцями раніше?
— Навіть умінням, яке ти звеш чаклунством, управляють закони Всесвіту, — відповів чоловік у зеленому тюрбані. — Від зірок залежать і ці речі, а також усі інші справи на землі. Навіть мої хазяї не в змозі цим нехтувати. Поки зірки не опинилися в потрібному положенні, чари не діяли.
Довгим брудним нігтем він креслив сузір’я на мармурових плитах підлоги.
— Положення Місяця обіцяє нещастя королю Вендії та сум’яття поміж зірок Змія у Будинку Слона. За такого положення невидима варта покидає душу Бунди Чанда. Відкрита дорога в невидимі королівства, і, коли нам вдалося знайти точку зіткнення, були послані тією дорогою могутні сили.
— Точка зіткнення? — перепитав другий чоловік. — Ти маєш на увазі те саме пасмо волосся Бунди Чанда?
— Так. Усі частини тіла весь час перебувають між собою в нерозривному зв’язку. Жерці Ашура давно це підозрювали, тому зрізані нігті, волосся і все інше, що належить членам королівської сім’ї, передбачливо спалювали, а попіл старанно ховали. Але у відповідь на благання князівни Косаль, яка була безнадійно закохана в Бунду Чанда, він подарував їй на спомин пасмо свого довгого чорного волосся. Коли мої хазяї вирішили долю короля, це пасмо викрали із золотої оздобленої коштовностями скриньки, яку князівна тримала вночі під подушкою, а замість нього поклали інше, схоже. Дівчина підміни не помітила. Потім справжнє пасмо витримало довгу подорож із караваном верблюдів до Пешкаурі і через перевал Забар, поки не потрапило до рук тих, куди воно й мало потрапити.
— Звичайне пасмочко волосся, — мовив аристократ.
ebooksa