— А пам’ятаєте, у Марка Твеиа описано людину, котра колекціонувала луни? — запитав Френк.
— Уперше чую. Але майя, безумовно, могли б зібрати тут непогану колекцію. Розумно придумали, де сховати скарб! Це місце, безсумнівно, споконвіку вважалося священним, навіть ще до іспанців. Стародавні жерці знали таємницю цих явищ, але своїм підданим пояснювали їх як щось надприродне.
Незабаром вони вийшли на відкрите рівне місце, над яким низько нависала потріскана скеля; далі вони пішли вже не низкою, а всі вряд. Земля довкола була покрита кіркою — такою сухою і кам’янистою, що важко було уявити собі, що тут десь ростуть дерева і зеленіє трава. Леонсія, пожвавлена і весела, не бажаючи скривдити жодного з чоловіків, схопила їх обох за руки і пустилася разом з ними бігцем. Не зробили вони й п’яти кроків, як трапилося лихо. Кора дала тріщину, і обоє — Генрі і Френк — разом провалилися вище колін, а слідом за ними провалилася і Леонсія майже так, як і вони.
— Дідько б узяв! — пробурмотів Генрі. — Тут і справді вотчина диявола!
Слова ці, вимовлені пошепки, були негайно підхоплені навколишніми скелями, що на різні лади — теж пошепки — почали без кінця їх повторювати.
Леонсія та її супутники не відразу зрозуміли всю небезпеку свого становища. Лише коли після марних спроб вибратися, вони занурилися до пояса, а потім ще глибше, чоловіки зрозуміли, чим це їм загрожує. Леонсія ж продовжувала сміятися, ніби з ними трапилася химерна пригода.
— Грузькі піски! — перелякано прошепотів Френк.
“Грузькі піски!” — моторошно відлупили дюни, зловтішно переказуючи цю новину.
— Тут яма, засипана грузькими пісками, — здогадався Генрі.
— Старий, очевидно, мав рацію, залишившись там, на співучих пісках, — сказав Френк.
Моторошний шепіт відновився, і відгомін його ще довго лунав, долаючи далину.
Тим часом всі вони занурилися в пісок до грудей і це тривало далі.
— Та хтось же може з нас врятуватися! — вигукнув Генрі.
Навіть не змовляючись, хлопці почали витягати Леонсію, дарма, що вага її тіла змушувала їх самих швидше поринати в пісок. Коли Леонсія нарешті вибралася на їхні плечі з піску, Френк, не зважаючи на глузливу луну, сказав:
— Тепер, Леонсіє, ми вас викинемо звідси. За командою “вперед!” стрибайте і падайте на кору, але зробіть це якомога легше. Ви відразу почнете сковзати нею. Тільки не зупиняйтеся. Повзіть уперед. Пересувайтеся плазом, доки не дістанетеся твердого ґрунту. Не ставайте, доки не відчуєте твердого ґрунту. Генрі, приготувалися?
І вони почали розгойдувати її. Незважаючи на своє занурення в пісок, на вигук “три”, Френк і Генрі підкинули Леонсію так, що вона опинилася на твердому ґрунті.
Леонсія виконала їхні вказівки і навколішки дісталася до скель.
— Давайте мені мотузку! — крикнула вона їм.
Але Френк загруз настільки, що не міг зняти мотузковий згорток зі своєї шиї. Генрі зробив це за нього і, спритно викинув кінець мотузки Леонсії, хоча сам при цьому занурився в пісок на таку ж глибину, як і Френк.
Леонсія спіймала мотузку і потягла до себе, потім обв’язала її навколо каменя завбільшки з автомобіль і крикнула Генрі, аби він підтягувався. Та з цієї витівки нічого не вийшло: Генрі ще глибше занурився в пісок. Його засмоктало вже до плечей, коли Леонсія скрикнула: