Що наїлися за обідом усякого дива, то це вже нехай так, але що наслухалися, так такого, що часом і вухам своїм не вірили.
Все ж як-не-як, а серед рядової шляхти особа короля була коли не священною в селянськім розумінню, то, в усякому разі, поважною. Навіть ті, що охоче затягалися до всякої конфедерації, особи короля не сіпали. А тут таке говориться, що прямо… ну вуха в"януть.
— Ого! Виграла Річ Посполита, взявши синочка за татуся, — перорував сам пан гетьман, надробляючи міною. — Той був злочинцем Речі Посполитої, а цей просто паразит. Той все розмишляв над погибеллю республіки, а цей уже ні про що не думає. Той був охотник випити, охотник до баб, охотник до укладання державних планів, а цей дудлить свої пива німецькі, важкі, як олово, плодить дітей із своєю на диво бридкою малжонкою, а планує тільки лови, паради та перві забави.
Присутні реготалися з остроумства пана гетьмана, вставляли підходящі репліки, а пан гетьман, знаючи, що його слухатимуть, перебивав на половині чиюсь бесіду і правив своє, лаючи Августа. Якийсь поважний сивовусий достойник, обтерши вуса, казав:
— А прецінь не можна не сказати, що як був королевичем, то показував якісь гарні риси. Помічалася певна поміркованість, бридився способом життя батька, його цинізмом… І куди то потім усе ділося?
— Ксьондзи, ксьондзи. В болонськім монастирі то все вивітрилося.
— Ще навіть коли старався о корону — показував якусь ініціативу, а тепер…
— Попи, попи… То ж такі, що вилущать усе добре й не з такої слабовільної істоти.
Пан гетьман їв щось смачне. Нараз припинив і розреготався.
— А чи бачили ви, панове, як він б"є ведмедів і оленів на льоту?
— Як то «на льоту». Прецінь ведмеді не літають.
— Для нас з вами. А для коронованих голів літають.
— Тобто?
— А так. Аби не задавати собі труду їздити, ходити, стояти на полюванню, наш найясніший король велить із даху замку скидати ведмедів і оленів і б"є їх «на льоту».
Хто сміявся, хто стискав плечима, хто обурювався, а всі разом осуджували.
— Що ж говорити про державні справи, коли король не хоче потрудитися навіть для любимої розривки своєї.
— Здав усе на своїх любимців і заспокоївся.
— Єдина його праця — се що він каліграфічно гарно і без кінця рівнодушно виписує на паперах…
Хтось із гостей питався гетьмана:
— Чи то правда, що він не дає нікому жодних аудієнцій, бо то неспокоїть.
ebooksa