Олекса Довбуш. Оповідання

— А кому, коли насмію запитати, ваша королівська мосць рішили дати маршалківство надворне?

— Але ж княже! Ще ж Казановський жиє!

— Я не о короннім маршалківстві, а о литовськім.

— А… Прошу вибачити. У мене сейм все в голові перевернув. Я, по правді сказати, ще не рішив. А кому би жичив то віддати пан канцлер?

Радзивілл усміхнувся у тьмі. Клювало.

— Преці ж я не роздаю урядів. То вашої королівської мосці воля.

Замалим не крикнув Ян-Казимир: «Княже, пощо між нами комедії!» — але здержався. Се вже хіба би був більший цинізм, як у Радзивілла. І тому, прийнявши солодкавий тон, король сказав:

— Я не потребую о тім нагадувань, лише хотів би засягнути поради пана канцлера, як досвідченого в ділах державних мужа, з одної сторони, і яко найліпше ознайомленого з литовськими стосунками, з другої. Преці ж князь дуже добре розуміє, що я не хотів би своїми невдалими комбінаціями викликати хоч дрібку незадоволень серед панів оптиматів Великого княжества Литовського.

— А писарство?

— А писарство нехай переходить на пана Обуховича.

— Добре, завтра розділю ваканси подлуг того, як собі жичить пан канцлер. А взамін прошу також о услузі. Князь розуміє, що мені дуже не хотіло би ся… Впрочім… Я попросту боюся того рода спорів. Казановських так багато… Всі вони добрі люде, але ж бо ся родина вже почала хилитися до упадку. От лише брат мій підтримав пана Адама на поверхні державного життя. Тепер, коли направду тестаменту не знайдеться, скільки рук простягнеться по ласу спадщину! А се з усіх боків зле. Пропаде, розпорошившися, велика фортуна і нікого не урятує. Я хотів би… мені би ся здавало, що… ліпше якби маєток позістав цілим.

— Тобто як? Я не розумію.

— Нехай би Казановський записав його комусь одному… Одній особі…

— Але як же то можна? Він же лежить як труп.

— А усний тестамент? Усний…

— Та-бо він і усного зложити не годен. Мовчить, ну, кажу ж, мовчить.

— Може, він лише голосно не може говорити, а якби так… нахилити близько вухо, то, може би, можна учути…

Тепер уже канцлер порозумів: король предлагав йому сфальшувати тестамент. Але на чию користь? Невже все правда, що передзвонювали про стосунок короля з Казановською…

Оба схвилювалися. Як-не-як, а річ пахнула досить сильно. Могли вийти порядні скандали. І то порядні скандали. Радзивілл напружено передумував. І відмовитися від Кобринської економії було жаль, але ж бо й справа не зовсім чиста. Постановив висвітлити:

— Як же ваша королівська мосць гадали би то зробити?