— Як? А дуже просто. Треба двом гідним довір"я людям піти до хорого, запитатися його о його останную волю і, добре вислухавши, занести обляту до акт гродських. Я певен, що високоповажний пан Казановський запише весь свій маєток своїй жінці… Він же її так любив…
Дійсно. Правду говорили. От тобі й пані Казановська! Але ж бо й король! Хе — тут не самою економією пахне! Чекай, небоже, — я тебе ще не так нагрію. От який тобі сойм у голові!
— І ваша королівська мосць жичить, щоби то я пішов «добре вислухувати» волю пана маршалка?
— А чому ж би ні?
Ян-Казимир певен був, що Радзивілл не підійметься сеї ролі, але на всякий випадок закидав вудку.
— Я гадаю, вистарчило би двох правників. От когось з секретарів вашої королівської мосці.
— То пан згоджується? — жваво сказав Ян-Казимир.
— Я ще того не сказав.
Бистро обдумав Радзивілл, що справу може повести без найменшого ущербку для себе, а виграти, все при тім щось виграє.
— Ні, я вже дуже прошу пана канцлера… Преці ж я сам… я не чекав про економію Кобринську, але сам…
— Я є дуже вдячний вашій королівській мосці за сей дар, але ж пан не потребує йти сам. Я згоджуся, що можна, і то навіть буде ліпше — послати двох правнуків. Менше галасу… А їм можна сказати, аби вони добре слухали. То вже ваша королівська мосць самі упімнуть.
— Ні, ні… Як же я можу? Ні, я вже прошу пана канцлера. Преці ж ми ще не умираємо, ще доведеться разом жити, мати спільні інтереси… Ще ж, може, й король на що здасться.
— Але ж бо я не знаю, що говорити навіть!
— Но-но-но! — король потріпав Радзивілла по плечу. — Преці ж князь не дитина. Ми порозуміємося, ми порозуміємося. Радзивілл чув, що може тепер топтатися по сему королеві як хоче довго. І нахабно вставив:
— Добре жінкам. Не треба ні булавою воювати, ні дипломатикою. Вистарчить трохи за берло королівське потриматися — і щастє само спадає на голову.
Ян-Казимир хіхікав.
Радзивілл замкнувся знов у свою нічим не взрушену повагу. Преці ж він завше такий штивний, зверхньо спокійний. От тепер лише не міг утриматися, аби не шпигнути короля.
— Що ж до справи, то добре. З мандату вашої королівської мосці вишлю завтра ж когось з секретарів… Може… може, пана Купцевича яко нотаріуса. Так… Так буде найліпше. Він піде до хорого пана маршалка, аби розпорядив, коли може, своїм маєтком ще при житті, щоб не було відтак завіклань і безпотрібного шуму. Результати будуть облятовані в книгах городських, може, таки завтра ж.
— Ні, ні, ні. Я просив би пана канцлера доконче дати мені знати перед тим. Бо се для мене надзвичайно важно.
— Добре. Коли ваша королівська мосць собі того зичать.
ebooksa