Асмік побігла до Грикора:
— Ходімо до Камо!
Їх зустріла мати Камо і, приклавши палець до губів, сказала:
— Тс-с! Він спить.
— Ну-ну, хай спить, йому це треба, — відповів Грикор. — А ми, Асмік, вернемося поки що до нас.
Услід за ними до Грикора прийшли Армен і Сето.
— Зайдем до Камо? — спитав Армен.
— Ні, він спить, не треба його турбувати.
— Добре, хай відпочиває. Підемо самі. Ось лише Артуша треба взяти, він хотів неодмінно піти з нами.
І вони пішли до Артуша.
— Ти куди, синку? — крикнула мати навздогін Грикорові.
— Ми… збирати гілки, — змушений був збрехати Грикор.
Він боявся, що після всього того, що сталося вчора, мати не пустить його до Чорних скель.
Всі радісно рушили вперед, і перед ними знову постала знайома картина: обпалені сонцем, знеможені від спраги поля і долини.
Колгоспники напружено працювали, поглиблюючи річище каналу. Широкою чорною стрічкою простягся він, спускаючись по схилах Далі-Дагу до спраглих посівів. І все це зробили колгоспники за одну ніч!
Голова колгоспу Баграт втратив свою холоднокровність. Він гарячився:
— Ну-ну, мої любенькі, працюйте по-військовому! Завдання таке — по чотири кубометри на людину. Виконав — доповідай. По-бойовому!.. Сьогодні, що б не було, проведемо воду: будівельна бригада всю ніч на Чорних скелях працювала.
Ніби у відповідь на ці слова, з боку Чорних скель почулись один за одним кілька вибухів. Хмари диму й пилу вирвались із печери.
— Ми запізнились! Вони випередили нас! — засмучено промовив Армен. — Ходімо швидше!..
І вони побігли.
ebooksa