— Ну, якщо зважити на схил гори, треба дати воді теж хвилин тридцять. Виходить, рівно о третій годині тобі треба бути з фотоапаратом в руках на тому самому місці, де ми тоді зробили знімок з вішапа. Зупинишся там же Палець — на спуску затвора. Не прогав, зараз же клацни…
— Страшенно цікаво!.. — згоряючи від цікавості, неспокійно крутилась на місці Асмік. — Ходімо, чого ж ми чекаємо?
Незабаром Камо й Асмік вийшли з села. Тут до них приєднався дід Асатур. Борода у діда була, як звичайно, дбайливо підгорнута і укладена за пазуху, на плечі висіла рушниця. Він ішов розміреним кроком, здається, цілком задоволений тим, що його оточувало. Тривога покинула старого, і обличчя його було ясним і мирним, спокійно світилися ще повні життя очі. Він, здавалося, поздоровшав, навіть помолодшав.
— Що ж, Камо-джан, ти хочеш повести свого дідуся в пащу вішапа… — пожартував старий мисливець.
— Ні, дідусю, ти з Асмік залишишся на хиткому острові, полюватимеш там, а я піду сам…
— Еге! Самого я тебе не пущу, — заперечив дід.
Камо перебив його:
— Ти ж знаєш — там болото. Асмік саму не можна залишати. Побудеш з нею, щоб качки не напали…
Асмік засміялася.
— Еге ж! — протягнув старий мисливець, — качки можуть помститися мені… А, Чамбар, іди сюди, іди!.. — гукнув дід собаку, який, побачивши свого господаря, весело завищав і замахав хвостом.
Вони йшли польовою стежкою. До їхніх ніг вклонялася великим колоссям пшениця «вірменка».
— Який врожай! — захоплювався дід Асатур, оглядаючи з-під долоні золотисті ниви. — Наш Овсеп може Героя одержати… Власне, головну роль зіграла вода, Камо, знайдена нами… — і через хвилину запитав: — Камо-джан, а чому ви не зробили оце дослідження з вішапом місяць тому?
— Для цього досліду треба на кілька годин припинити потік води. А тоді хто б наважився це зробити — поля вмирали від спраги.
Так, розмовляючи, вони дійшли до берега найкоротшої в світі річки Гіллі.
— Річка ніби поміліла. Що ти скажеш, Камо?
Камо усміхнувся. На верхній губі його здригнулися чорні вусики, що за останній час помітно виросли.
— А як же інакше, дідусю? Адже у нас серпень місяць?
— Що ж, як серпень? Ця річка в найзасушливіші роки ніколи в серпні так не міліла, — обстоював старий.
Камо знову загадково усміхнувся. Асмік згоряла від цікавості.
— І ти, і ти вже навчився в Армена робити з усього таємниці! Ну, скажи ж, у чому справа? — нетерпляче вимагала вона.
ebooksa