Таємниця гірського озера

— Замовк вішап? Ну й що ж, тим краще, що його не чути. Чого ж нам турбуватися? — здивувався Сето.

— Як це «тим краще»? — з удаваним обуренням сказав Грикор. — Люди від дня народження слухали його приємний голос, а він, як бачите, раптом замовк. Як без нього селу бути? Всі звикли, зжилися… Усім зараз не по собі без нього…

— Повинні ж ми з’ясувати, звідки бралося це ревіння? Як ви думаєте? — спитав Камо.

Хлопці захвилювались:

— А як же ми це з’ясуємо?

— Це таємниця нашого вченого, — сказав Камо, і всі глянули на Армена.

— Ні, поки я не дізнаюсь, як саме ти хочеш з’ясувати таємницю озера, я нікуди не піду, — озвалась Асмік і, ображена, пішла на другий бік тераси. — Все якісь таємниці, загадки… Цей Армен завжди тримає нас в тривозі.

Армен посміхнувся:

— По-перше, це не моя таємниця. Наш Арам Акопян поставив перед нами завдання — з’ясувати це. А по-друге, хіба не зрозуміло те, що я роблю? Скажіть, хто з вас чув, як реве вішап відтоді, як ми випустили з печери воду?

— Ніхто…

— Я багатьох питав — ніхто не чув… хіба ж не зрозуміло, що є якийсь зв’язок між водою, що була замурована в Чорних скелях і вішапом озера Гіллі?

Асмік обернулась:

— А, зрозуміла, зрозуміла!.. Яка ж я дурна!.. Ходімо скоріше, ходімо!..

Зрозуміла, та не зовсім. Зв’язок є, але чому він, цей вішап, гуркотів, ніхто з нас не знає. Ось те, про що ми хочемо дізнатися, — сказав Армен, підводячись.

— Сето, нашому вченому треба два мішки соломи, найдрібнішої. Піди, знайди два мішки і набери соломи біля колгоспних молотарок, — скомандував Камо. — Тільки не забудь, найдрібнішої. А ти, Грикоре, піди попроси у бабусі Наргіз віслюка. Мішки з соломою, кирки, ломи навантажите на віслюка і візьміть його з собою — ви з Арменом підете на Чорні скелі. Все, що накаже Армен, виконувати беззаперечно!.. Я, Асмік і дідусь підемо на озеро… Ще одне, — візьміть з собою Артуша, він сміливий хлопець, згодиться.

Так Камо розподілив обов’язки кожного. Незабаром обидві групи були готові в похід.

— Про найважливіше ми не домовились, — сказав Армен. — Камо, коли нам тебе чекати на озері?

— А як по-твоєму? Коли мені треба бути?

— Коли? Почекай, полічу. Ми доберемось до Чорних скель близько першої години. О другій годині будемо в печері. Діла там у нас на півгодини… Скільки буде кілометрів від Чорних скель до Гіллі?

— Близько п’яти.