Армен відповів не зразу. Останнім часом діти були заклопотані й сумні: почалися засушливі дні.
— Що не говоріть, — сказав після короткого роздуму Армен, — вода в озеро Гіллі звідкись надходить. Ти сам подумай, Камо: звідки в Гіллі так багато джерел? Звідки вони беруться? Може, якраз під нашими полями є якісь підземні води, адже там грунт м’який, вода швидко просочується, утворюючи цілі водоймища.
— Розкопати б, вивести нагору, — сказав Камо.
— Ну й вигадали — воду з-під землі добувати! Он перед вами ціле море. Спробуйте, якщо ви такі молодці, звідти її підняти, — втрутився дід.
— Що ж, і піднімемо! — спалахнув, як завжди, Камо. — Треба збудувати гідроелектростанцію, вона й подаватиме нам воду… Адже піднімають воду озера Айгер-Ліч і Зангу вище від села Канакер.
— Це так одразу не робиться, а вода нам зараз потрібна… — говорив Армен.
— А озеро, замість того, щоб наближатися до наших полів, все далі тікає від них, — додав Грикор.
— Правда, і вже досить далеко втекло, — підтвердив Камо. — На скільки знизився рівень води в Севані? Ти знаєш, Армене?
— На три метри.
— Всього? І так багато землі звільнилося з-під води?
— Це тому, що біля нашого берега озеро дуже мілке: глибина Великого Севану’ найбільше — п’ятдесят метрів. А через п’ятдесят років ця частина озера зовсім зникне.
— Шкода! — зітхнув Камо. — Така краса зникне!..
— Звичайно, шкода! Але тоді ці місця ще кращими будуть. Весь цей блакитний простір вкриється пишними садами. зеленими виноградниками… Я підрахував, Камо, що тут, на нових землях; поміститься сто сіл.
— Ого, сто сіл!.. Як же так?.. — вигукнув Грикор.
— Дуже просто. З-під озера буде звільнено сто двадцять тисяч гектарів чудової землі. На такому просторі можна сто сіл заселити з стома тисячами населення. — Трохи помовчавши, Армен замріяно промовив: — Тоді вже буде комунізм… Коли нам буде по 40 років, ця долина вкриється привітними селами, невимовної краси мічурінськими садами, які вкутають зменшене озеро ніжнозеленим килимом… Це буде найкращий у світі курорт…
— Цікаво, що знайдуть на дні нашого Севану[4]?.. Можливо, селище первісної людини… Або бивні величезного мамонта близько трьох метрів завдовжки. Я бачив такий бивень у музеї. Вчені знайшли його в полі поблизу Ширака. Ні, ти тільки уяви, Армене, тепер у Шираку суворі зими з метелицями лютують, а раніше там жили мамонти, — збуджено розповідав Камо.
Увага Грикора весь час роздвоювалась. Хотілося і з товаришами побути, взяти участь в їхній цікавій розмові, але треба було й телят доглядати. А телята все намагалися, противні, піти на берег озера, де вже буйно колосилися посіви «вірменки». І Грикор, підстрибуючи па одній нозі, бігав, кидаючи камінням в телят, які порушували заборонену межу:
— Ого-го, капосні! і як вони розуміють, що пшениця смачніша за просту траву?
— Але ж і земля на місці озера! Золото, справжнє золото! — мовив з запалом старий мисливець, дивлячись на молоді стеблинки, які проросли на полях, нещодавно залитих водою. — Там пшениці вже у ваш зріст, діти.
— Так, не земля, а золото! — підтвердив Камо. — А торішній урожай картоплі в Норадузі, на тому березі Севану, кажуть, побив світовий рекорд. Чи не так, Армене?
ebooksa