— По п’ять кілограмів? — здивувався Армен.
— Ну, Армен не залишить голодними моїх пташенят! — втрутилась Асмік. Вона сказала це так ласкаво, що Армен почервонів.
— Звичайно, — погодився він, — голодними не залишаться.
Надвечір Асмік повела своїх квочок разом з виводками до річки. Слідом за нею, ховаючись за огорожею, скрадався Сето. Йому, проте, не вдалося заховатися від зірких очей діда Асатура.
— Ану, забирайся подалі від ферми, бо, клянусь бородою, шкуру спущу! — закричав мисливець.
— Яка там ферма! — засміявся Сето. Он нашу ферму вода понесла!
Дід кинувся до річки.
«Ферма» справді відпливала. Крихітні гусенята, каченята й лиски, опинившись у своїй стихії, з радісним пищанням захоплено пливли за течією. Вода відносила їх далі й далі, а стурбовані квочки метушились на березі, немовби закликаючи допомогти їм врятувати життя дивних пташенят.
ЧАСТИНА ДРУГА
Севан сьогодні і завтра
Читачу, проїжджаючи в червні через Семенівський перевал, ти не зможеш стримати свого захоплення, побачивши озеро Севан. Як би ти не квапився, зупинишся, щоб помилуватися незрівнянною красою водяної лазурі, що перебуває в спокійних обіймах гір.
Чудовий Севан о цій порі року! Завжди оголені і похмурі гори навколо озера в червні одягаються в пишне зелене вбрання, прикрашаються безліччю квітів. І коли дивишся на Севан, два різко відмінних у своєму забарвленні відтінки тішать око: безкраїй блакитний простір водяної гладіні і смарагдова зелень гір, що біжить від озера вгору, до самого неба.
Одного такого червневого ранку на схилі гори, яка нависла над селом Лчаван, сиділи знайомі нам хлопці і милувалися чудовою мирною картиною, що розкинулася перед ними.
Колгоспний сторож Асатур, постійний супутник, сидів поруч і, стискаючи колінами рушницю, пильним оком оглядав зелені колгоспні поля пшениці і плантації тютюну, чи не забрела часом куди-небудь худоба? Недалеко паслися телята, а з-за густої живої огорожі долинав різноголосий хор пістрявих вихованців птахівницької ферми.
Повітря було напоєне ароматом квітів. Мелодійно дзижчали бджоли, невтомно перелітаючи з квітки на квітку.
Над водяною гладінню Севану здіймалися легкі, ледве помітні випари, покриваючи її тонким, прозорим серпанком. Здавалося, мати-природа одягала ніжне покривало на свою улюблену дочку — казкову сплячу красуню.
Мир і спокій панували навколо, і лише час від часу долітало з Гіллі зловісне: «Болт… бо-олт… болт!..»
— Ну, чи не насмішка природи це, Армене? — запитав Камо.
— Що?
— А те, що наше село гине без води, а там, внизу, її ціле море… Там земля задихається під водою!
ebooksa