— Як доповідали із Тішнова, десь одразу по другій. Я саме чергував, коли хлопці із Тішнова прийшли сказати, що вони ту панію мали стерегти до Праги, а оскільки тепер вона лежить у санаторії, то стерегти мусимо ми. Я плюнув і пішов стерегти.
— У себе в ліжку?
— Та ні, я хотів стерегти там, а швейцар із санаторію, коли я його спитав, чи все гаразд, сказав мені: «Чого вам стовбичити надворі в тому тумані, ходіть сюди, до швейцарської, тут вам буде трохи ліпше. Все одно на вулицю можна вийти тільки через оці двері, тож вашої пані ніхто не вкраде». Я сів біля нього, й ми пробалакали десь із годину, коли це приїхав пан професор Соумар. Витріщив на мене очі й питає, що я тут роблю. «Стережу пані Салачову», — кажу йому. «Вона в нас?» — запитав він здивовано швейцара, а коли той відповів, що її привезли о другій годині, професор надзвичайно розхвилювався і хотів іти негайно до неї. Але швейцар порадив йому краще подзвонити асистентові, і той сказав, що до Салачової нікого не пускають. Наскільки я зрозумів з їхньої розмови, той асистент дав пані чотири дози дорміралу по 0,05 грама. Тоді пан професор обернувся до мене і каже: «Даремно ви тут сидите, пане Голцу, їй-право, вона випила чотири дози дорміралу по 0,05 грама і спатиме щонайменше до вечора, якщо взагалі прокинеться від такої кінської порції». Коли я панові професору виклав, що маю робити, він звелів збудити сестру, і та сіла на канапі навпроти дверей пані Салачової. Отже, її стережуть швейцар і сестра; крім того, папі прийняла чотири дози дорміралу, а я знаю з власного досвіду, що після двох доз дорміралу людина спить усеньку ніч, як алігатор. І коли по тому пан професор запропонував одвезти мене до мого бівуаку, бо випадком їхав до свого пацієнта Йозефською вулицею…
— І… і ви, звичайно, не встояли перед спокусою, — просичав Трампус. — Коли б я не розколошкав вас, бісова личино, то ви б про це нікому нічого й не сказали? Чому не доповіли, як вам було велено?
— Таж доповідав. Ще з санаторію доповідав про це.
— Але в криміналці про ваш рапорт ніхто нічого не знає,— простогнав Трампус. — Кому ж ви доповідали?
— До Брно, коли ваша ласка, шефові. Тішновські сказали, що рапорт має отримати шеф у Брио.
— І шеф схвалив ваш намір піти виконувати службові обов"язки па перині? — ядуче спитав Трампус.
— Я з ним, перепрошую, не балакав. Його вже там не було. Брненська криміналка про нього нічого не знала, а в готелі сказали, що шеф кілька хвилин по півночі з двома їхніми людьми кудись поїхав на машині.
Трампус стояв як громом уражений.
— Але куди? — подумав він уголос. Голец знизав плечима:
— Я подумав, що він повернувся до Праги. Тож написав рапорт і, коли їхав з паном професором, попросив зупинитися біля нас і залишив рапорт на прохідній, щоб віддали його шефові, як той з"явиться.
Трампусова злість прохолола, коли всі загадки було з"ясовано.
— Я мушу повернутися до санаторію? — спитав Голец.
— Ще питаєте! І подзвоніть до нас, хай пришлють вам на допомогу ще одного чоловіка. Пані Салачову треба стерегти як слід, і робити це повинен не швейцар і не перелякана сестра, котра, мабуть, знепритомніє, як їй крикнуть «руки вгору». П"ять хвилин на вдягання ви, окрасо криміналки, і я вас одвезу туди.
Трампус зітхнув з полегкістю, дізнавшись од швейцара, що все гаразд. Аж тоді відчув, як його тіпає від невимовної люті. Що це за коники викидає Клубічко? Нащо він так безсоромно брехав, що жадає постелі, як коханки, а сам узяв авто і чкурнув од неї? Чому не повідомив йому нічого? Та не встиг Трампус прийти до криміналки, як зателефонували з Брно.
— Тут дещо сталося, — доповів черговий, — можливо, це пов"язано з нічним від"їздом вашого шефа. Тутешній архітектор Владімір Шашек щойно заявив, що зникла його дружина і авто. Але цьому, каже, передували якісь дива. Вночі задзвонив телефон, і якийсь чоловік забажав побалакати з його дружиною. Шашек чув, як вона здивовано спитала: «По півночі?» А згодом: «То знайте, що я не залишу вас у скруті». Дружина повісила трубку і, сміючись, пояснила чоловікові, що її знайомого з Праги обікрали в барі «Колумбія» — поцупили гаманця з грішми, а оскільки він повинен бути вранці у Братіславі, то просить позичити на кілька днів тисячі зо дві. Шашек дав гроші, чув, як вона заводила авто, і невдовзі заснув. Коли ж прокинувся, — ні жінки, ні машини.
— Послухайте, — заволав Трампус, — я зроду не чув, щоб Клубічко мав якісь фіглі-міглі з жінками, а коли б навіть і мав, то це не в його стилі — викликати серед ночі коханку на побачення і підмовляти її вкрасти авто.
Цієї миті із санаторію зателефонував Голец: «Хочете погомоніти з Пулпаном, який щойно оглядав Салачову?» Асистент потвердив Трампусові, що Салачова приїхала в жахливому стані, напівжива. Відразу поцікавилася Клубічком, а коли їй сказали, що його нема в Празі, спитала про головного лікаря; дізнавшись, що й Соумара нема в Празі, знепритомніла. Пулпан спитав її згодом, чи не може він замінити професора, «Ні, не можете», — відповіла артистка ослаблим голосом. «Чому? Я теж лікар. Чого, власне, вам треба від професора?» — «Поїхати додому, — відказала. — Я мушу залагодити одну пильну справу. Хочу, щоб він зробив мені ін"єкцію, аби я витримала ще годину, а тоді чиніть зі мною, що хочете».
— Притім, — вів далі Пулпан, — трималася весь час за серце. Я думав, що це сердечний приступ, і запевнив її, що маю силу різних медикаментів, щоб полегшити її стан. «Ні, це не серце, — мовила вона, — в мене зламано двоє ребер, але це не так важливо. Я будь-що повинна дістатися додому, бо в мене скоро буде нервовий розлад»,
ebooksa