Трампус махнув рукою:
— Туман тут, туман там.
— Послухай, парубче, тобі часом не здається, що пошуки Салачової ти міг би доручити працівникам тішновського КНБ і нашій криміналці, а сам тим часом постежив би, скажімо, за Тихим?
— Звеліть тутешній криміналці не зводити з нього очей, і цього попервах вистачить.
— Ох і Тихий, — вів далі Клубічко, — ти тільки подумай! Чому Салачова, котра боїться літака, як вогню, летіла сюди, до нього? Звідки вона знала його нелегальну квартиру? Чи не хотіла вона віддати йому папірці, забуті в сумці?
Трампус подумав:
— Знаєте що, це ви можете розчовпати самі. По-моєму, це не дуже складно. Я ж заарештую її, як тільки наздожену. А для цього треба їхати за нею.
— Знову звертаю твою увагу: Тихий або принаймні та обставина, що Ліда летіла до нього в Брно, — центр усього. А кінець таємниці—Артеміда. Втім, мушу тобі сказати, що Ліда має в своєму празькому саду статуетку якоїсь богині — теж, мабуть, Артеміди,
Трампус знов на хвилю задумався.
— Мені здається, — сказав він, — пані Салачова тепер така нервово виснажена, що розповість усе тому, хто її затримає. Я мушу їхати за нею, бо хочу, щоб це був я.
Клубічко знизав плечима.
— Як погонь, — промимрив він. — Що то — молоде. А я — шкода й казати — старий пень. До речі, ти знаєш, що на святого Вацлава мені стукне п"ятдесят? За чотири дні. Та про це нікому ані мур-мур, страшенно не люблю відповідати на листи. Між іншим, ти даєш мені волю дій і в Брно? — Трампус кивнув головою. — Чудово, постараюся тобі звідти допомогти… — Раптом Клубічко засміявся: — Салачова завжди раділа, що я не народився кількома днями пізніше. Бо це було б під знаком Скорпіона. У Ліди своя астрологія, і згідно з нею люди, що народилися під знаком Скорпіона, дріб"язкові й сварливі… Бачиш, вона має на людей величезний вплив. Якось один її знайомий радився, чи брати дівчину, народжену під знаком Скорпіона. Вона відраяла його, а що він сам не був певен, то й не оженився. Ту дівчину взяв інший, і, наперекір усім чортам, вийшла з неї чудова дружина. Звичайно, якщо такі взагалі існують.
Трампус нетерпляче стояв біли машини, а Клубічко, ніби не помічаючи цього, незворушно вів далі:
— Але я вже старий чоловік — ти ж бо знаєш, що, коли Сватоплуку Чехові сповнилося п"ятдесят, Ярослав Квапіл написав до «Народних лістів»: «Живи ще довго для нас, преподобний отче…» Тож я уже преподобний отець і маю право лягти відпочити. Зденеку, слово честі, ніколи ще жоден юнак так не жадав жінки, як преподобний отець м"якої постелі перед північчю. Я тобі щиро заздрю, що в тобі палахкотить такий вогонь почуття обов"язку, який вижене тебе цієї паскудної туманної ночі на шосе! Ну, а я гарненько висплюся й за тебе.
— Той, хто знає вас так добре, як я, — мовив Трампус недовірливо, — подумав би: ви щось маєте на мислі.
— А таки маю, — зареготав Клубічко, — маю, та ще й дуже-дуже велике. Постіль, парубче, м"яка, тепла постіль — ідеал майбутнього преподобного отця.
Трампус махнув рукою і сів у машину:
— Я вас повідомлю, як про щось дізнаюся, — і люто натис на стартер.
— Не забудь зробити це заради свого підтоптаного вчителя! — гукнув йому вслід Клубічко. Хвилю дививсь, як авто зникає в тумані, що дедалі густішав. Відтак, навмисне гучно ступаючи, подався на сусідню вулицю і там принишк під стіною. Невдовзі пролунали квапливі кроки, і хтось швидко пройшов повз нього. Клубічко мить подумав — і рушив назирці.
8
ebooksa