— Повірте, пане, моє становище було не легке, — провадив Кост. — Виконуючи шефову волю, я стояв перед двома проблемами: ви і пані Трекова. Стосовно пані все було ясно відразу: мені не пощастить увійти до спальні пані Салачової і приховати те, що я збираюся там робити. Наскільки я її знав, вона б не пустила мене самого до спальні.
— Отож вам і спало на думку відкликати її з вілли? — сказав Соумар.
Кост кивнув:
— Так, пане професор, нічого розумнішого я не придумав. Зрештою, шкоди ніякої не могло бути, бо я знаю пана Трампуса: він її відразу пошле назад, та ще й, певне, сам приїде за нею. Так воно й сталося. Делікатніша була для мене друга проблема. Згідно з вашим наказом, пане Трампусе, я повинен доповісти вам про все важливе, що сталося тут, а це було напевно важливе. З другого боку, я не міг зволікати: якби я вам про це рапортував, то неминуче згаяв би час. Отак поміркувавши, я сказав собі: «То їхня справа, хай вони з"ясовують між собою…»
— Хай вони з"їдять один одного, ге? — задоволено завважив Соумар.
— …і пішов до сусідів телефонувати до криміналки, аби звідти відкликали пані Трекову, й сказав, як це зробити. Потім ми з Буцьким на кілька хвилин ретирувались і повернулися, заледве пані Трекова зачинила за собою двері.
— Між іншим, де Буцький? — спитав Трампус.
Кост сумовито посміхнувся!
— В льосі, пане, в тому, де пані Салачова ховалася від бомб. Він скочив туди, як я йому крикнув, що ви приїхали, йому душа в п"яти і…
— Може, тепер ви розповісте, що робили в спальні пані Салачової,— мовив Трампус. — Якщо, звісно, можете відкріти мені таємницю.
Повагавшись, Кост вийняв з кишені книжку і подав Трампусові.
— Не з моїм розумом міркувати про це, пане, — сказав, — не пощастило розминутися з вами. Згодом усе б уладналося.
— Він хоче сказати, Трампусе, поки ви переказилися б, — підступно зауважив Соумар.
— А забарився через те, що шукав потрібне місце довше, ніж сподівався. Тільки встиг зателефонувати до криміналки, коли це нагодилися ви. Пані Салачова одкреслює чимало з того, що читає, а для мене це була китайська грамота. І виловити ті слова ой як нелегко.
Кост розгорнув книжку — це були «Міміямби» Геронда.
— Я переконався, що у відзначеному абзаці було підкреслено такі слова: «…з двома… наші жорна… Артеміда…» Тільки вони, пане Трампусе, признаюсь вам, я нічого в тім не доберу.
Трампус розгублено подивився на Соумара.
— Інколи я думаю, — відповів той на його погляд, — що поставити правильний діагноз — найтяжча справа, але тепер, Трампусе, я не далекий від того, щоб визнати: ваше ремесло ще важче.
Однак Трампус його не чув, бо не слухав. Навіщо Клубічкові була ця інсценізація — зрозуміло, Але так грубо обійти його, все довірити Костові… Хоча це в дусі брненської угоди. Шеф поділив справу на дві зони — празьку й жегушицьку, останню закріпив за собою… Послідовно розплутував загадку, на котру його наштовхнула «роль», що її він знайшов у сумці Салачової, і хоч Трампусу невідомо, як далеко Клубічко просунувся, видно, що в Жегушицях він нічого не виявив — інакше не вимагав би додаткової інформації.
Трампус перечитав уривок, перегорнув кілька сторінок перёд ним і після нього і впевнився, що більш нічого не було підкреслено, крім тих слів, які цитував Кост. З них два слова в уявній ролі не було відзначено: «…
ebooksa