Хлопець потвердив.
— А на ньому, — суворіше вів далі Клубічко, — побачив гарну іграшку.
«О, вона б мені знадобилась», — подумав і, перш ніж повернулася мама, сховав її в портфель.
— То було не так, — прошепотів Ростя, — я взяв її в руки, але почув, що повертається мама. То, щоб не лаялася, засунув голівку в портфель. Я хотів її потім повернути! — вигукнув розпачливо.
— Але не повернув. Прийшов додому, помінявся з кимось на ключку.
— Відки ви це знаєте? — вигукнув Ростя.
— Бо ключка стоїть біля столика. Відколи ми тут, я помітив, що ти її двічі погладив. Це ми робимо з речами, які щойно придбали й ще не звикли до них. Скільки ти за неї заплатив?
— Двадцять крон, — прошепотів хлопець.
— То ти маєш стільки грошей? — спитав Клубічко. Пані Пажоутова, котра вже кілька хвилин стежила за сином, раптом підвелася, відсторонила Клубічка, вхопила хлопця за плечі й заверещала:
— Де ти взяв тих двадцять крон?
Делікатний Соумар хотів утрутитись, але Клубічко відвів його вбік.
— Спокійно, це ідеальний допит, — прошепотів і почав уважно прислухатися до діалога між матір"ю і сином. Діалог, супроводжуваний добрячими стусанами, скінчився Ростиним признанням — зрештою, як виявилося, брехливим, — наче він придбав ключку дві години тому у Ладі Прахаря на виплат.
— Матусю, — втрутився Клубічко, побачивши, що пані Пажоутова збирається карати негайно, — краще скажіть нам, як знайти того Ладю.
Ладя, що мешкав у сусідстві, був удома. Отже, за кілька хвилин вони довідалися, що він виміняв у Рості мармурову голівку за ключку.
— Так от, — задоволено мовив Клубічко, — на тобі ключку, а голівку, будь ласка, поверни.
— Я, — пхикаючи, видушив із себе Ладя, — не можу повернути, бо виміняв за неї в пана Фанфуле колекцію метеликів.
— Цій голівці на роду написано те саме, що й Гейтманековому ліхтарикові,— зітхнувши, мовив Соумар.
— Який ліхтарик? Що ви мелете? — стрепенувся Клубічко, — Професоре, коли б ви тільки знали, як мені хочеться віддухопелити вас за всі ваші коники. Навіть університетський професор не має права бути таким неуважним. — І спитав у Ладі, що ридма ридав: — Хто він, цей пан Фанфуле?
За п"ять хвилин з допомогою матері Ладі дізналися, що пан Фанфуле — студент медик, наймає у них кімнату, поговорити з ним можна годині о другій ночі — він звичайно повертається додому о цій порі, а то й після третіх півнів. Де його шукати, щоб не чекати так довго? В усіх погрібках, якщо, звісно, не здибаєте його в якійсь із п"ятдесяти празьких кав"ярень.
— Про цю справу ви, мабуть, думаєте те саме, що й я. Ваш студент…
ebooksa