Грунтенко заперечив:
— Не треба у Високій Печі. Отець Леонтій людина надійна, проте через нього підтримуємо зв’язок з Бердичевом, і хтось може звернути увагу на чужих людей, щось запідозрити, повідомити ДПУ — а вони нам засідку…
— Запрошуємо пана Петрика у Трощу, — сказав Длугопольський. — Село віддалене, й ми контролюємо всі підходи до нього.
Лазаренко хотів зауважити, що негоже самому командувачеві ПВА пхатися за тридев’ять земель, але вчасно зупинився: Длугопольський може послати його разом із самим Петриком під три чорти. Зрештою, Петрик більш зацікавлений в об’єднанні, ніж командир Трощанського загону: цьому справді треба кидати насиджені місця й передислоковуватися заради ще туманних перспектив.
— Гаразд, — погодився по роздумі, — через отця Леонтія ми тільки дізнаємось про день зустрічі.
Длугопольський полегшено зітхнув: через місяць вони матимуть звістку від Петлюри, а там буде видно…
19
Костянтин Прокопович закотив парусинові штани вище колін і стояв за два кроки від берега, з приємністю відчуваючи, як вода холодить йому литки. Течія зносила поплавець за лічені секунди, й доводилося весь час змахувати вудкою. Клювало добре, у рибнику вже плюскотіли з десяток підлящиків і один справжній, статечний трифунтовий лящ.
Поплавець різко, пішов углиб, Костянтин Прокопович підсік рибину, з задоволенням відчувши, як одразу затремтіла волосінь і прогнулося вудилище.
— Надю, тягни підсаку!.. — Загорлав і повів рибину до берега обережно, щоб не зірвалася, з душевним трепетом відчуваючи, яка вона велика й сильна. Лящ вигулькнув з води за два сажні від нього, ковтнув повітря й відразу ліг на бік. Костянтин Прокопович уже сміливіше потягнув його до берега й полегшено зітхнув, побачивши, що риба потрапила до спритно підставленої Надею підсаки. Лише тоді позадкував до берега й знеможено сів на пісок.
— Оце так штука, — прошепотів. — І як не обірвався!
Лящ справді був великий, значно більший за першого — про таких рибалки розповідають легенди, і Костянтин Прокопович, побачивши, як раптом стріпнулася риба в підсаці, закричав несамовито:
— Тримай його, жінко, бо втече!
Кинувся до Наді, вихопив підсаку й подався далі від берега, бо лящ і справді намагався вистрибнути з сітки. Тут Костянтин Прокопович кинув підсаку просто на пісок, і рибина застрибала, згинаючись і виблискуючи на сонці. А Костянтин Прокопович підповз до неї на животі, дотягнувся долонями, втиснув у пісок, пестячи й примовляючи:
— Годі, доплавався і дострибався, красунчику ти мій, цар-рибо!
Лише досхочу побавившись з лящем, переможно озирнувся на дружину та інших, що зібралися подивитися на здобич.
— До рибника його? — нерішуче запитала Надя, наче й справді сумнівалася, чи буде доречне таке тісне сусідство цар-риби з якимись звичайними підлящиками.
— Куди ж іще? — Костянтин Прокопович міцно притиснув ляща до грудей і сам поніс до рибника, нікому не довіряючи дорогоцінну ношу. Лише затягнувши мотузок на сітці й перевіривши кілок, до якого був прив’язаний рибник, остаточно оговтався, випростався й переможно подивився на присутніх.
Микола Прокопович стояв за три кроки, урочисто підвівши над головою руки, і аплодував братові. Надя присіла над рибником і пестила рибину, наче все ще не вірила, що чоловік справді міг упоратися з такою. Толпига підвівся навшпиньки, пенсне сповзло йому на кінчик носа, він дивився над скельцями й мружив очі зачудовано. Лише Марія Данилівна ніяк не зреагувала на подію: сиділа трохи оддалік на рядні, на якому були вже розставлені пляшки й наїдки, й чистила редиску.
Костянтинові Прокоповичу захотілося розповісти всім про те, що пережив за ці короткі хвилини, бо почуття справді переповнювали його.
ebooksa