— Масте бездоганну пам’ять, — розцвів той.
— Як ви потрапили сюди?
— Доля, — зітхнув Лазаренко. — Доля розкидала нас… Але не скажу, що я тут випадково. Більше того, шукаю вас і йду спеціально з цією метою до Високої Печі.
— То ви від Петрика? Отець Леонтій казав: взимку Панас Григорович намагався встановити зв’язок з Тарганом. Щось завадило. А зовсім недавно дійшли до нас чутки, що пан Петрик очолив великий повстанський загін і діє десь у районі Коростеня.
— Чиста правда, добродію, і я в цьому загоні очолюю польовий суд. Тому з великою приємністю спостерігав ваші сьогоднішні вправи.
— Чого ж ми стоїмо? — Грунтенко пошукав очима Длугопольського, не знайшов і підкликав Чмеля. Микита розчервонівся й спітнів, — видно, розправа з червоними приносила йому справжнє задоволення.
— Де отаман? — запитав Грунтенко.
— А в попівському домі. Відразу за церквою, не обминете.
Садибу місцевого священика охороняли козаки. Вони підозріло подивилися на незнайомого чоловіка, та Грунтенко дав знак, і пропустили. Лазаренко задоволено примружився:
— У нас порядок.
— Тільки встановлюємо.
— Тарган розпустив хлопців?
— Була типова банда грабіжників.
— У нас також. Чули про Зубрійчука?
— Краєм вуха. Друге видання Таргана. Ні ідеалів, ні дисципліни. Але в Панаса Григоровича тверда рука, й він навів порядок…
Длугопольський дорікнув Грунтенкові:
— Скоро ваш суд взагалі виправдовуватиме червоних… — Він зміряв чіпким поглядом Лазаренка й запитав: — Де я вас бачив?
— Зустрічалися в Корці.
— Точно. І яким штибом тут?
— Манівцями, — реготнув Лазаренко.
ebooksa