— “Пауль Буре…” Знаменита фірма… — побавився кришкою і прочитав на ній ще: — “Комеску Сергію Вариводі за хоробрість. Політвідділ п’ятої армії”. Овва! — вигукнув, — маю знаменитого зятя!
— Хіба ви, тату, не знаєте, що Сергія нагороджено орденом Червоного Прапора? — здивувалася Фрося.
Іван Іванович дістав з внутрішньої кишені піджака свого годинника, як дві краплини води схожого на зятів. Погойдав ним на ланцюжку, мовив начебто ні до чого:
— Ось і в мене Пауль Буре, та без напису. А виходить, все діло в написі: хто хоробрий, а хто й боягуз… Де відзначився? — запитав нараз без усілякої паузи.
— Під Перекопом.
— Коли барона Врангеля у Крим виштовхували?
— А потім вже з Криму…
— Отож, — промимрив Іван Іванович, і було незрозуміло, схвалює він цю акцію чи ні. — А тепер ти сам охвіцер і полком командуєш, то скажи мені, що змінилося?
— Невже не ясно? — Очі в Сергія заблищали. — Не офіцер я, а червоний командир, і це велика різниця. Ми захищаємо свободу й Радянську республіку.
— З отаманами тобто воюєте?
— Скоро зліквідуємо банди, й трудящому селянству стане значно легше.
— Це ж чому легше?
— Бо бандити людей мордують, жити спокійно не дають.
— Чув я, якийсь отаман наскочив на Краснопілля, — сказав Іван Іванович, намагаючись бути якомога байдужішим, але торжествуючі нотки все ж прохопилися в нього. — То як ви дозволили це?
— Прогавили, — визнав Сергій. — Полювали на бандитів в іншому місці, ви ж самі казали, що бачили їх під Баранівкою… А вам що, отамани подобаються?
Іван Іванович відвів очі й реготнув.
— Остобісіли, — покахикав. — І працювати заважають. Селяни від них худобу ховають, особливо коней: побачить отаман гарного коня — прощайся. А я так вважаю: коли б отамани коней у селян не відбирали, ви б їх швидше злапали.
— Бандити селян грабують, а ті їх ще прикривають… — поскаржився Сергій. — Якщо б земля під отаманами горіла, вже б забули про них.
— Селяни бояться, — сказав Іван Іванович вагомо, — по селах ще отаманів бояться. Вас — ні, а от перед отаманом коліна трусяться. Бо ви прийшли й пішли, а там — давай зерно, фураж, годуй і напувай, чисті збитки… А не даси — ще й батогів покуштуєш чи кулю між очі… Якби й ви з селянами суворіше, ото покрутилися б, і невідомо, як би все обернулося.
— Ні, — заперечив Сергій, — ми не банди, а Червона Армія, у нас закон і дисципліна.
ebooksa