— Я все чула, тату. Ви поведете Сергія у засідку!
— Чула дзвін, та не знаєш де він… — зневажливо одповів батько, та очі відвів.
— Ні, тату, я все зрозуміла — Сергія не пущу й все йому розповім.
Іван Іванович ступив до дочки, загрозливо підвів руку.
— Ти! — вигукнув. — Помовч! Я тебе викохав, а ти — проти рідного батька?
— Я не проти вас, а за Сергія.
— Він наш ворог, невже досі не збагнула?
— Люблю його, тату, а коханий — не ворог.
— Ти ще дурне дівчисько й не знаєш, яке мінливе життя.
— Уже казали, тату… Сергія не зраджу!
Очі в Івана Івановича почервоніли від люті.
— Востаннє кажу: не заважай!
— І я востаннє: відступіться!
Іван Іванович присунувся до Фросі: майнула думка — вв’язати, заткнути рота, замкнути, а самому… Однак зчинить лемент, можуть почути сусіди, та й червоноармійці ось-ось мають бути тут.
Що ж учинити? Невже знову програв? І чого йому так не таланить?
Ну що ж, програв, то й програв, і треба знайти пристойний привід для відступу. Проте що він скаже Вариводі? Адже так переконував його, що на власні очі бачив банду, яка прямувала до хутора Боричі, що зачаївся в переліску, бо бандити обов’язково б затримали його — не люблять, коли сторонні бачать, де вони зупиняються.
Як усе було гарно й доречно, ескадрон уже готовий до маршу, й раптом…
Зробив пісне обличчя, відступив від дочки, мовив глухо:
— Але ж, дочко, вони запідозрять мене… Й тобі буде непереливки… От що: я зараз втечу, скажеш — вигадав усе старий, пожартувати хотів, ну, наплетеш чогось, мовляв, приверзлася йому банда, а зараз отямився, соромно стало — і втік. І довго не буде мене, дочко, нехай все забудеться. Давай швидко, бо зараз примчать, дістань мені сала й ковбаси з погреба, а я поки зберуся… — Він відступив, даючи Фросі дорогу, й вона справді кинулася до веранди, під якою батько викопав погріб. Не так, як у людей, у дворі, а щоб узимку не бігати по снігу: вискочив на веранду, підняв ляду — ось тобі відразу солоні огірочки чи капуста.
Фрося запалила свічку, шмигонула до погреба, схопила шмат сала, і в цей час над головою глухо бабахнуло. Фрося підвела очі — ляда впала, невже вона погано відкинула її?
ebooksa