Хлопчик у коротких штанцях махнув рукою вздовж вулиці.
— А щойно, — відповів. — Багато їх…
— Щойно! — комісар огрів коня батогом, гнідий ледь не заточився, але з останніх сил пішов чвалом. Фросин жеребчик перейшов на рись, та вона люто копнула його в боки п’ятами, мабуть, слід було хвиськати батогом, але не мала, пнула жеребчика ще раз, і він поскакав нехотя, видно, з останніх сил.
За селом побачили куряву, й комісар ще оперезав жеребця батогом. Версти за дві починався ліс, Яремчук озирнувся на Фросю й показав на нього, певно, він хотів сказати, що засідка там, бо відразу за селом обабіч дороги тягнулися тільки голі прибрані поля — тут не сховалася б навіть кішка.
Ескадрон швидко наближався до лісу, й тоді Яремчук витягнув наган і вистрілив у небо. Комісара почули — ескадрон зупинився, тепер до нього лишалося всього двісті кроків, білий жеребчик, відчувши своїх, випередив гнідого, Фрося побачила обличчя червоноармійців, жеребчик ледь не наштовхнувся на задніх коней, зупинився, важко дихаючи, і Фрося закричала пронизливо:
— Стійте, стояти всім, бо попереду засідка!
Червоноармієць глипнув на неї здивовано, та підіспів Яремчук, і хлопець, побачивши комісара, підвів руку до козирка.
— Комполку до мене, — наказав Яремчук.
“Комполку до комісара… Комполку до комісара…” — пішло по ескадрону, і тільки тепер Фрося збагнула, що вони встигли, й зараз вона побачить Сергія, вій не примусив себе чекати: скакав краєм поля — підтягнутий, суворий і здивований. Побачивши Фросю, знизав плечима, але одразу одвернувся до комісара.
— Що сталося, Михеевичу?
Комісар рукавом змахнув з кінчика носу краплину поту, запитав:
— Де той, — скосив куточки очей на Фросю, — Тимченко, який повів вас?
— Іван Іванович? — перепитав Варивода. — А він попереду, поруч зі мною…
— Затримати! — наказав Яремчук. — Ворог він, і вів вас на засідку…
— Ворог? — не повірив Сергій. — Фросю, що він каже? — Але, побачивши сповнені жаху жінчині очі, мовчки повернув коня і поскакав уздовж колони.
…Іван Іванович, почувши постріл, здригнувся. До лісу ще пів-версти, до того ж, стріляють позаду, невже ті кляті бандити знову щось переплутали, недарма ж їх називають бандитами, не військо, а чортзна-що…
Однак поодинокий постріл ляснув, і знову запала тиша. Варивода притримав коня, і ескадрон зупинився.
“Комісар кличе командира”, — долинуло з передніх лав, і Варивода пустив коня узбіччям назад.
“Комісар?.. — здивувався Іван Іванович. — Який може бути комісар?”
Тривога опанувала Тимченком: виїхали з Бердичева без комісара, якщо він наздогнав їх… Невже дізналися? І раптом почув таке, від чого обірвалося серце: якийсь червоноармієць, зовсім хлопчак, пояснив:
ebooksa