Він повернувся хвилин через десять, спітнілий і захеканий. Повідомив:
— Зараз будуть…
І справді, через кілька хвилин біля під’їзду сусіднього будинку зупинився автомобіль, з якого вистрибнув Горожанин з двома чекістами в шинелях. Почекали, поки Осьмушко збігав по двірника. Нарешті той з’явився — у кирзових чоботях і ватянці, від нього за версту песло перегаром, і Горожанин запитав суворо:
— Скільки хильнув сьогодні?
— Пиво… Тільки два кухлі…
Горожанин подивився на нього, наче той був не звичайний двірник, а заморське диво, запитав:
— Виноградову знаєш?
— З дванадцятої квартири? Варвару Володимирівну? Гарна жінка й не скупа…
— Отже, знаєш. Зараз подзвониш і скажеш, аби відчинила. Нове розпорядження по прибиранню сходів… Ясно?
Двірник розуміюче глипнув на автомобіль, зміряв Горожанина з голови до ніг допитливим поглядом і запитав:
— Братимете?
— Не твоє діло.
— Шкода… — зітхнув двірник.
— Я тобі дам шкода, — вишкірився Мальцев, — уболівальник знайшовся!
— Та я зроблю все, як наказали, — поясняв двірник, прикривши рота долонею, — але ж кажу: гарна жінка й не скупа…
Чекісти приліпилися по обидва боки дверей, а двірник покрутив ручку дзвінка, Виноградова відчинила, почувши знайомий голос, — Мальцев безцеремонно відштовхнув її і увірвався до помешкання.
Яковлєв сидів біля письмового столу й переглядав папери у теці. Побачивши озброєних людей, почав повільно підводитися, та ноги підігнулися — знеможено опустився на стілець.
— Руки! — скомандував йому Мальцев. Підвів Яковлєва за комір, закрутив йому руки за спину, скримцював, підсунув стілець — запропонував: — Тепер посидь і заспокойся…
Нарешті мова повернулася до Яковлєва:
— Яке маєте право? І хто ви?
ebooksa