У відповідь кодола напнулась у марному зусиллі. Він сунувся все швидше і, минаючи яму, звідки недавно вибрався, та перекочуючись через горбок, побачив, що Карсон теж котиться, несамовито махаючи руками та ногами, щоб як-небудь спинитися. Смок гадав, що полетить в урвище, але цього, на диво, не трапилось. Кодола підтримувала його, поки він сунувся вниз із крутого схилу; але раптом цей схил став пологим, і Смок, докотившись до другого горба, опинився в западині.
Карсона не було видко, — він опинився там, де щойно був Смок.
— Ху, — почувся тремтячий Карсонів голос.
Потім запала хвилина мовчання, і Смок знову відчув тремтіння кодоли.
— Що ви робите? — спитав він.
— Роблю більші зарубки для рук і ніг, — почувся голос зверху. — Почекайте, я миттю підніму вас. Не зважайте на те, що я заїкаюсь. Я трохи хвилююсь. Та все буде гаразд. Ось побачите.
— Ви всю силу на мене витрачаєте, — заперечив Смок. — Рано чи пізно я вас потягну за собою. Ріжте кодолу! Чуєте? Навіщо гинути обом? Ви ж зробили все, що могли. Ріжте кодолу!
— Та годі вам. Я пороблю такі глибокі щаблі, що зможу витягти сюди не те що людину, а навіть пару коней.
— Ви вже досить попрацювали, піднімаючи мене, — наполягав Смок. — Пустіть кодолу!
— А скільки ж разів я вас підіймав? — сердито запитав Карсон.
— Багато, дуже багато. А самі з"їжджали весь час.
— Зате вчуся діяти напевне. Я підніматиму вас доти, поки ми не виберемося звідси. Зрозуміли? Коли бог сотворив мене легким, то, певно, знав, що робив. Тепер замовкніть. Мені ніколи.
Минуло кілька хвилин мовчання. Смок чув дзвінкі удари ножа. Шматочки криги котилися до нього через горбок. Смока мучила спрага. Чіпляючись руками й ногами за схил, він губами ловив скалочки криги, давав їм розтанути у роті, а тоді жадібно ковтав.
Він почув, як охнув, а потім у відчаї простогнав Карсон, кодола ослабла, і Смок міцно вчепився в кригу. Але зараз же кодола напнулася знову. Смок підвів очі і побачив ножа, що летів до нього по крутому схилу гостряком уперед. Він підставив щоку, весь здригнувся від болю і притис лезо до криги.
— Я осел, — дійшов жалібний стогін.
— Не журіться, я піймав його, — відповів Смок.
— Що ви кажете? Почекайте. У мене мотузка в кишені. Я спущу її вниз, а ви прив"яжіть ножа.
Смок мовчав. Він змагався з думками, що раптом насіли на нього.
— Гей! Ось вам мотузка. Коли піймаєте, гукніть мені.
Маленький складаний ножик, прив"язаний для ваги, сунувся вниз по кризі. Смок піймав його, одною рукою і зубами відчинив більше лезо і переконався, чи воно гостре. Тоді прив"язав до мотузка великого ножа і гукнув Карсону: